Рахівський бринзо-фест
У вересні Рахів стає центром паломництва усіх сиролюбів і бринзоварів. І не дивно, адже святкові фестини так і називаються - «Гуцульська бриндзя».
Уявити, що твориться в цій гірській місцині, не побувавши там, дуже важко. Сила-силенна народу зібралася нині на горі Буркут, щоб подивитися на етнокультуру гуцулів та скуштувати народних страв. Майстрині й майстри показували свої кулінарні досягнення, які оцінювали жюрі. Окрім цього відбувалися гуляння як біля «дворів», так і на сцені.
Окрему частину прочан складали тур.групи з тур.автобусів, для яких були накриті й сервіровані столи. Якщо ти не був приналежним до цього тур.колективу, нічого їстівного отримати не можна було, навіть за гроші. При цьому досить спокусливо манили шашлики, печені пампушки, салати.
Парадоксом фестивалю-ярмарку стало те, що головна домінанта - бринза, будз і вурда - були сховані за сімома замками, і знайти їх (а отже - купити), було настільки складним, як в часи Другої п’ятирічки знайти Corel Draw. Серед усіх яток, тільки дві (!!!!) продавали сир (але не бринзу), черга ж там була феноменально велика. Ціни вар’ювали від 40 до 55 грн. за кг. Уже подалі від майданчика дійств, на приватному дворі, можна було придбати бринзу, консервовану в 1-літрову банку, за ціною 95 грн.
Типово, що організація харчування була поставлена погано: декілька пивних палаток з шаленими чергами, одна торгова точка, яка реалізувала банош (кукурудзяна каша з бринзою) і вареники. Варені у котлах бограчі також чекали невідомих їдаків, інші печені пундики можна було тільки сфотографувати. Якщо б спробувати відкусити від них шматочок, можна було б отримати рогачем по плечах. На щастя, торговельні заклади громадського харчування в центрі міста працювали справно, отримуючи немалі бариші від голодного народу.
На фоні цього людського столпотворіння майоріли торгові палатки «Леанка» або інші вино-фірми, які продавали, мабуть, цілком фірмове вино й медовуху. Сирні коники були помічені тільки на двох розкладачках, ціни були такі ж, як і на « Карпатському вернісажі» - 3 грн. за маленького скакунця.
Пафосності святу надавали вишиті сорочки, пояси, лапсердаки, киптарі, одягнуті, без перебільшення сказати, на кожному другому-третьому учаснику/гостю.
Початок марафону на гору. Кількість людей поки що не рекордна.
По дорозі можна придбати ковдри, мешти, домашні тапки.
Для дітей були надувні цяцьки.
«Співучі вітерці».
Сорочки-вишиванки.
Терки для горішків та сікачі для капусти.
Пресформи для художніх виробів з тіста.
Одьожки.
Коци й подушки-цицькі.
Рукавиці, тапки і шкарпетки з вовни.
Писанки-обереги з бісеру.
Сирні коники.
Два друга - мед і медовуха.
Ось вона.
В казанках варять банош.
А це VIP-столи для «автобусних туристів».
Ось один із «дворів», який представляв окреме село Костилівка.
Такі кошики з плодами осені готують в Костилівці. Панянка теж костилівська, лялька - тільки там мешкає, вона китайська.
Весела молодь.
А це музики налаштовують гармонь.
Дехто задарма часу не гає.
Пані в тій порі чекають на комісію по дегустації.
Інший стіл.
На одному куті представлені пісні різдвяні страви. Ось, приміром, засохлі вареники.
Квасоля, кутя з родзинками, паска-кричун.
Святкові наїдки. Бобовка.
Гомбовці як вид солодкої мучної страви. З вишнями всередині.
Стиглі фрукти.
Хатка на курячій нозі.
Деревобрухт.
Закарпатчанки.
Закарпатчанці.
Варять бограч.
Апетитний м’ясний борщик.
У загоні були вівці. Справжнісінькі, живі)))) Чи не для бограча вони?
Цікаво, чи видоєні?
Цікавенька овечка.
Стенд з таксидермічними тваринами лісу.
Неймовірна вчинилася паніка. Здогадалися чому?
Окремий гість свята - Президент України Віктор Ющенко. Пан керманич своїм приїздом та оглядом колективів спричинив справжній бум. Відпочиваючі кидали виделки, тарелі з їдою й летіли в бік появи Гаранта, фільмуючи це все або фотографуючи. Не кожен же день можна побачити людей з Українського Альбіону.
Патрон приїхав на дійство.
Дітей реально було багато. Всі вони юрбилися довкола мамів-татів, просили купити бузинові пукалки, брелоки, мильні бульбашки. Але якщо тільки десь вивільнялося місце для розгону, починалися естафети малечі. Скажу по правді, подекуди по схилах мені важко було пройти, ще й з рюкзаком на плечах, але дітей це ніяк не зупиняло. Вони гасали щодуху.
Деякі діти вибирали паски самостійно.
В цей час сцена починала розгоратися дійствами й танцями. На диво, можна було підійти близько і кинути гнилу помідору сфотографувати виступи колективів. Завбачливо були прилаштовані лавочки, де вмостилися панянки з камерами і бажанням насолодитися українським етносом. Мабуть, насолодилися.
Сцена. Вид зверху.
Хто не хотів сідати на лавки, просто стояв і споглядав за сценою.
Ряди глядачів могли бути задзеркаленою сценою: вони були цікавіші, ніж виступи на рампі.
Хоча й чинилася метушня, все було видно, все було чути.
Жваві танцюльки.
А збоку тихо догорала вранішня ватра, яка відкрила фестиваль.
На вечір планувалася більш енергетичніша програма з виступами ді-джеїв та смакуванням нарешті бринзи. Може, так все і сталося. Мене вже о тій порі там не було.
Уявити, що твориться в цій гірській місцині, не побувавши там, дуже важко. Сила-силенна народу зібралася нині на горі Буркут, щоб подивитися на етнокультуру гуцулів та скуштувати народних страв. Майстрині й майстри показували свої кулінарні досягнення, які оцінювали жюрі. Окрім цього відбувалися гуляння як біля «дворів», так і на сцені.
Окрему частину прочан складали тур.групи з тур.автобусів, для яких були накриті й сервіровані столи. Якщо ти не був приналежним до цього тур.колективу, нічого їстівного отримати не можна було, навіть за гроші. При цьому досить спокусливо манили шашлики, печені пампушки, салати.
Парадоксом фестивалю-ярмарку стало те, що головна домінанта - бринза, будз і вурда - були сховані за сімома замками, і знайти їх (а отже - купити), було настільки складним, як в часи Другої п’ятирічки знайти Corel Draw. Серед усіх яток, тільки дві (!!!!) продавали сир (але не бринзу), черга ж там була феноменально велика. Ціни вар’ювали від 40 до 55 грн. за кг. Уже подалі від майданчика дійств, на приватному дворі, можна було придбати бринзу, консервовану в 1-літрову банку, за ціною 95 грн.
Типово, що організація харчування була поставлена погано: декілька пивних палаток з шаленими чергами, одна торгова точка, яка реалізувала банош (кукурудзяна каша з бринзою) і вареники. Варені у котлах бограчі також чекали невідомих їдаків, інші печені пундики можна було тільки сфотографувати. Якщо б спробувати відкусити від них шматочок, можна було б отримати рогачем по плечах. На щастя, торговельні заклади громадського харчування в центрі міста працювали справно, отримуючи немалі бариші від голодного народу.
На фоні цього людського столпотворіння майоріли торгові палатки «Леанка» або інші вино-фірми, які продавали, мабуть, цілком фірмове вино й медовуху. Сирні коники були помічені тільки на двох розкладачках, ціни були такі ж, як і на « Карпатському вернісажі» - 3 грн. за маленького скакунця.
Пафосності святу надавали вишиті сорочки, пояси, лапсердаки, киптарі, одягнуті, без перебільшення сказати, на кожному другому-третьому учаснику/гостю.
Початок марафону на гору. Кількість людей поки що не рекордна.
По дорозі можна придбати ковдри, мешти, домашні тапки.
Для дітей були надувні цяцьки.
«Співучі вітерці».
Сорочки-вишиванки.
Терки для горішків та сікачі для капусти.
Пресформи для художніх виробів з тіста.
Одьожки.
Коци й подушки-цицькі.
Рукавиці, тапки і шкарпетки з вовни.
Писанки-обереги з бісеру.
Сирні коники.
Два друга - мед і медовуха.
Ось вона.
В казанках варять банош.
А це VIP-столи для «автобусних туристів».
Ось один із «дворів», який представляв окреме село Костилівка.
Такі кошики з плодами осені готують в Костилівці. Панянка теж костилівська, лялька - тільки там мешкає, вона китайська.
Весела молодь.
А це музики налаштовують гармонь.
Дехто задарма часу не гає.
Пані в тій порі чекають на комісію по дегустації.
Інший стіл.
На одному куті представлені пісні різдвяні страви. Ось, приміром, засохлі вареники.
Квасоля, кутя з родзинками, паска-кричун.
Святкові наїдки. Бобовка.
Гомбовці як вид солодкої мучної страви. З вишнями всередині.
Стиглі фрукти.
Хатка на курячій нозі.
Деревобрухт.
Закарпатчанки.
Закарпатчанці.
Варять бограч.
Апетитний м’ясний борщик.
У загоні були вівці. Справжнісінькі, живі)))) Чи не для бограча вони?
Цікаво, чи видоєні?
Цікавенька овечка.
Стенд з таксидермічними тваринами лісу.
Неймовірна вчинилася паніка. Здогадалися чому?
Окремий гість свята - Президент України Віктор Ющенко. Пан керманич своїм приїздом та оглядом колективів спричинив справжній бум. Відпочиваючі кидали виделки, тарелі з їдою й летіли в бік появи Гаранта, фільмуючи це все або фотографуючи. Не кожен же день можна побачити людей з Українського Альбіону.
Патрон приїхав на дійство.
Дітей реально було багато. Всі вони юрбилися довкола мамів-татів, просили купити бузинові пукалки, брелоки, мильні бульбашки. Але якщо тільки десь вивільнялося місце для розгону, починалися естафети малечі. Скажу по правді, подекуди по схилах мені важко було пройти, ще й з рюкзаком на плечах, але дітей це ніяк не зупиняло. Вони гасали щодуху.
Деякі діти вибирали паски самостійно.
В цей час сцена починала розгоратися дійствами й танцями. На диво, можна було підійти близько і кинути гнилу помідору сфотографувати виступи колективів. Завбачливо були прилаштовані лавочки, де вмостилися панянки з камерами і бажанням насолодитися українським етносом. Мабуть, насолодилися.
Сцена. Вид зверху.
Хто не хотів сідати на лавки, просто стояв і споглядав за сценою.
Ряди глядачів могли бути задзеркаленою сценою: вони були цікавіші, ніж виступи на рампі.
Хоча й чинилася метушня, все було видно, все було чути.
Жваві танцюльки.
А збоку тихо догорала вранішня ватра, яка відкрила фестиваль.
На вечір планувалася більш енергетичніша програма з виступами ді-джеїв та смакуванням нарешті бринзи. Може, так все і сталося. Мене вже о тій порі там не було.