кілька слів про вихідні
Наші вихідні минули тактами потяга, у якісь карнавальній метушні.
Вони смакували чорною горобиною, терпким вином, ґоґодзами, кутським свіжим хлібом і овечим сиром. Вони пахли достиглими яблуками, вогкою землею і ще зеленою, але вже серпневою, травою. Вони звучали шелестом дерев і гірською річкою, далекими голосами і дримбою. А навколо було небо і ліс, і просто неймовірно багато зірок, так багато, що з них можна було будувати будь-які фігури, наче в "Іграх розуму". А ще був вогонь, зовсім трішки гітари, купання голяка у жалючо-холодній гірській воді, і якесь божевільне відчуття відірваності від усього. Це вперше за все літо я не думала про роботу, про те, що я щось мушу, про обов’язки, про існування чогось взагалі.
Гори - вони очищають, вони роблять тебе справжнім, вони показують, наскільки мізерним є усе проти їхньої величі. І люди у горах інші, такі не виживуть у рамках і обмеженості міста, таких ви більше ніде не знайдете, вони останнє покоління тих, які справді гармонійні з природою і позбавлені страхів. Вони шанують закони гір, ті закони - частина їхньої крові.
А ми для них просто заблудлі гості з іншого виміру, ми для них віртуальні, пластмасові й несправжні, нас для них немає.