Порушуючи обіцянки

Feb 09, 2010 13:01



Клялась собі і зарікалась, що й слова про не скажу\напишу про той театр абсурду, що у нас називається політикою. (хоч, якого дідька я принижую театральне мистецтво таким порівнянням - сама не тямлю), але ось сама й порушую ту обіцянку.

Скажу відверто - вибір у обох випадках був гівняний - хай галицьким панянкам і не личить так висловлюватися, але курва, то хіба у нас Президентом може стати представник не титульної націй та ще й з кримінальним минулим? Тепер у нас очільник,  який б'є жінок і посилає осіб чоловічої статті на їхню ж первинну статеву ознаку (чоловіками це бидло просто називати не хочеться, щоб не ставити між бидлом і чоловіками знак рівності). Я вже мовчу про мову, будь-яку - адже російської він теж не  - знає, елементи якого-небудь етикету чи банально презентативну зовнішність тощо.

Ні я не палка прихильниця Тимошенко, я не думаю, що з нею було б краще. Я думаю, що треба було прийти і не підтримувати нікого. І не якимось там одиницям, а усім. Може тоді був би якийсь мінімальний шанс шось змінити. А може й ні… тепер ми того ніколи не знатимемо.

А тепер подивіться на екрани, залишки біг-бордів та агітплакатів і помилуйтеся -  ось це наше обличчя. Це те, на що заслуговує наша країна, це те, ким ми є…

І тепер ми усі ми читатимемо тексти українського поета Чехова, милуватимемося картинами Ахмєтової і пишатимемось тим, що львів'яни найцінніший геноцид нації…

З новим Президентом нас…

та так

Previous post Next post
Up