такий собі звіт
Ці вихідні були потрібні, щоб не збожеволіти… і вони таки були результативними, якщо брати до уваги, що я таки за клавіатурою і у навушниках (нарешті), а не у божевільні… хоча це вже залежить з якого боку подивитися…
Ну але це все лірика, до того ж вульгарненька й поганенька.
У п’ятницю я займалася тим, що нічого не робила. Ходила півдня у піжамі, дивилася Хауса і паралельно почитувала, якусь жуйку. У другій половині дня я таки злізла з ліжка, вилізла з піжами, одягнулася і кинула до сумки необхідні речі - всілякі гігієнічні приладдя та засобі, гаманець, кишеньковий телефон і вишиванку і попленталася до центру. Там я зустрілася з maya_droom і ми як завжди пили щось там і говорили про надважливі речі. Вона - неймовірна людина, агов кицюню, чуєш - я люблю тебе. (ну ось черговий вияв привселюдного ексгібіціонізму. Я таки люблю роздягатися)
Згодом по мене прийшов наречений - того дня (чи точніше найближчої і вже наступної ночі) ми вибиралися до Ужгороду - анонсували свято меду і вина. Наші плани виїхати опівночі накрилися … тому ми до 2.53 спостерігали вокзальну кунсткамеру - мандруючі потягами - то зовсім інший, чимось відмінний ґатунок людей. Вони сваряться й сперечаються тільки для того, щоб згаяти час, шукають собі співрозмовника і часто експресивна, яскрава полеміка закінчується доволі сумно. Щоправда, цього разу усе закінчувалося короткими словесними сутичками і добірною лайкою. Ми спостерігали ритуал - обов’язкове поглинання їжі , яке відбувається щойно хтось зайде до зали очікування чи сідає до потяга. Звідки б цей ритуал не взявся але суміш запахів (брудних ніг, пересмаженої й їжі, поту) на мене діє як нашатирний спирт. Цікавими екземплярами цієї камери очікування були 3 поляків до 25 років з усім спорядженням - очевидно вибралися у Карпати. Зібралися за відомою формулою він, вона і найкраща подруга - у цьому оточчі вони виглядали кумедно й цікаво.
Ми врешті виїхали. Ніч була весела - хтось постійно товкся на полицею нижче, вагоном їздили циганята на чиїхось самокатах за ними бігала провідниця, яка намагалася відібрати ці самокати. Тому на потяг назад ми купили купейні квитки, щоб забезпечити собі трохи приватності - як відомо зараз це чи найкоштовніший товар.
День в Ужгороді був спокійним і нашим . вино, щоправда, трохи замолоде й недоброджене, але то дрібниці. Повертались ми тієї ж ночі, що й їхали. Інколи мені видається - я помру від надмірної ввічливості. О 6 ранку у наше купе ввірвалася провідниця і мило поспівала «здавайте постіль, швидко.» не прокинутися від такого піклування просто неможливо. Тому зібравши вже згадану постіль ми ще хв. 40 просто досипали сидячи, але настрій все таки був гарний - ми встигали на ранок з Півнями. Добігання, довмивання - це все таке, якесь неважливе, далеке, дріб’язкове, так як і розігрів. пошук друзів, якісь короткі перемовини з кимось. Нічого не пам’ятається, усе неважливо - важливо було не захлинутися експресією і відчуттями, які просто не мають означника у мові. Я просто загубила себе там. Шкіра бралася дрібними горбиками, волосся на потилиці ставало дибки, а губи терпли і не відчувалися, як після безконечних дихальних вправ - паморочилося в голові, щось неймовірно сильно вібрувало у середині. Хтось порівнює такі відчуття з еее скажімо так найвищим сексуальним задоволення - але це зовсім інше, це просто коли ти не ти і все. Так звісно я упереджена і все таке - але це найкращий активний ранок за усе життя.
Саме тому усю критику, яку мені хотілося сказати в бік людей, гуртів і всяку інше, просто ковтаю і перетравлюю у собі…
Кінець неділі був достойним її початку - пиво з дівчатками, шевченківський гай з maya_droom і Андрієм, валяння у траві під облрадою і нічка з моєю сестрою. Не знаю, добре то чи зле, але на разі я спокійна і при своєму глузді J