Oy li!
Воістину «людина планує - Бог керує».
Наприкінці минулого тижня, коли вже чітко було зрозуміло, що у понеділок Степанчик на два тижні їде у відпустку, я гарно спланувала ці цінні два тижні. Чому цінні? Тому що ще з часів моїх частих відряджень, ми навчилися цінувати цей час «розпорошення».
Насправді ми любимо бути разом, але Бог дійсно парує - ми обоє за складом такі, що нам треба робити все, як казав ще маленьким наш синуся, «рЯзом». Знаєте: існують різні типи подружніх пар, так ось нашу можна назвати командним типом. Степанчик навіть полюбляє так казати «Так ми ж команда!». А якщо більше поетично, то ми схожі на двох вороних та енергійних коників у запрягу. Цікаво, що обох ця упряж не обтяжує, а тішить і стимулює. Ось так ми жваво і скачемо по життю: разом по полю, разом через брід, разом працюючи, разом басуючи… Все разом, що рідко коли випадає нагода цукор з Божих рук наодинці лигнути…
Ой, взагалі я не про це - такий собі незапланований ліричний відступ:) Все це велося до того, що Я (займенник «я» тут читаємо чітко та з виразом) ЗАПЛАНУВАЛА ось ці цінні тижні - та ще й як запланувала! Як згадаю, плакати хочеться:)
І ось настав день перший - понеділок - і все пішло повністю не так. Щоправда, вже дуже пізно недільного вечора я зрозуміла, що гаплик моїм планам принаймні на перший тиждень (правда, тепер думаю, що і на другий теж).
Гірко та у соромі схилилася перед величним Творцем усього, включаючи плани та час: «Прости, Батьку, що осмілилась так планувати, не запитавши, що маєш Ти». Ну де голова?! Мати стільки літ за плечами та стати на такі граблі! Та ще ЯКІ граблі!
І ось тепер вже друга ночі, а мені не спиться, а раненько безжалісно задзеленчить будильник… Сиджу та думаю, «А коли я планувала все це, Бог просто посміхався та казав: «Зачекай, моя люба, ось побачиш, як твої плани лопнуть, наче Lehman Brothers»? Чи все ж таки із якимось сумом і ніжною посмішкою зітхав «Моя ж ти дівчинко, і коли ж ти навчишся планувати по-Божому»?»… Цікаво, що плани у мене були досить таки благі: спробувати продовжити вишивання, розпочате 4 роки тому, та час, звільнений від чоловіка, проводити у читанні Писання :) Парадокс і годі…
Подобається, що Бог такий: нічого у Нього двічі однаково не буває. Я можу і ще раз на ці ж граблі наступити, але Він вже інакше мене підведе до цих граблів:)
Наприкінці минулого тижня, коли вже чітко було зрозуміло, що у понеділок Степанчик на два тижні їде у відпустку, я гарно спланувала ці цінні два тижні. Чому цінні? Тому що ще з часів моїх частих відряджень, ми навчилися цінувати цей час «розпорошення».
Насправді ми любимо бути разом, але Бог дійсно парує - ми обоє за складом такі, що нам треба робити все, як казав ще маленьким наш синуся, «рЯзом». Знаєте: існують різні типи подружніх пар, так ось нашу можна назвати командним типом. Степанчик навіть полюбляє так казати «Так ми ж команда!». А якщо більше поетично, то ми схожі на двох вороних та енергійних коників у запрягу. Цікаво, що обох ця упряж не обтяжує, а тішить і стимулює. Ось так ми жваво і скачемо по життю: разом по полю, разом через брід, разом працюючи, разом басуючи… Все разом, що рідко коли випадає нагода цукор з Божих рук наодинці лигнути…
Ой, взагалі я не про це - такий собі незапланований ліричний відступ:) Все це велося до того, що Я (займенник «я» тут читаємо чітко та з виразом) ЗАПЛАНУВАЛА ось ці цінні тижні - та ще й як запланувала! Як згадаю, плакати хочеться:)
І ось настав день перший - понеділок - і все пішло повністю не так. Щоправда, вже дуже пізно недільного вечора я зрозуміла, що гаплик моїм планам принаймні на перший тиждень (правда, тепер думаю, що і на другий теж).
Гірко та у соромі схилилася перед величним Творцем усього, включаючи плани та час: «Прости, Батьку, що осмілилась так планувати, не запитавши, що маєш Ти». Ну де голова?! Мати стільки літ за плечами та стати на такі граблі! Та ще ЯКІ граблі!
І ось тепер вже друга ночі, а мені не спиться, а раненько безжалісно задзеленчить будильник… Сиджу та думаю, «А коли я планувала все це, Бог просто посміхався та казав: «Зачекай, моя люба, ось побачиш, як твої плани лопнуть, наче Lehman Brothers»? Чи все ж таки із якимось сумом і ніжною посмішкою зітхав «Моя ж ти дівчинко, і коли ж ти навчишся планувати по-Божому»?»… Цікаво, що плани у мене були досить таки благі: спробувати продовжити вишивання, розпочате 4 роки тому, та час, звільнений від чоловіка, проводити у читанні Писання :) Парадокс і годі…
Подобається, що Бог такий: нічого у Нього двічі однаково не буває. Я можу і ще раз на ці ж граблі наступити, але Він вже інакше мене підведе до цих граблів:)