Дві транспортно-патетичні розповіді
Намбер Ван
Їдеш вранці в переповненому метро всі штурхаються, бабульки з тачками на Вокзальній вломуються. А сидять одні лиш чоловіки - і хоть би місце хто поступився (ну не мені, то хоч бабулі з тачкою). Київські мужчини, їдучи в громадському транспорті, ніколи не помітять поруч жінку, хоч якою красивою вона б не була - сидіти всім хочеться! А тут розумієш, я стою: невиспана, сонна, не нафарбована. Можливо, я про це говорила вголос або думки дійсно матеріалізуються: встає такий собі середньостатистичний мужчінка і каже: "Дєвушка, прісажувайтєсь. Ви такая красівая!" Я розумію, що. звичайно, коли в тебе криза середнього віку, то будь-яка вісімнадцятирічна дєвушка - красавіца. Але в такому разі - я за кризу середнього віку, бо ж приємно сидіти, а не стояти на десятисантиметрових шпильках, і посміхатися цілий день, згадуючи, "шо ти такая красівая".
Намбер Ту
Сьогодні я їхала додому з двома меломанами. (такі собі тіпки у спортівних штанах adibas з трьома смужками по боках, туфельках-аладінах і кепочці-кенгурушці) І ці любителі музики мали з собою таке диво техніки як мобілки. І всю дорогу вони ділились своїми музичними надбаннями - рінгтончиками, перед тим прослуховуючи їх вголос, даючи цим мелодійкам оцінку ("А ти паслушай вот ету". Нармальная такая , да?" "Да нічьо, а єта, то ваще" "С етава фільма помніш?" "Блін, а черний бумер у тебя есть"). Воно то нічого, я й сама не проти послухати "Ласкавий май" чи потанцювать під "Белиє рози", але ж на дворі 12 ночі, в маршрутці люди сплять і в мене просто розколюється голова від того, що їх дива техніки виграють поліфонічні мелодії мені над вухом.
Їдеш вранці в переповненому метро всі штурхаються, бабульки з тачками на Вокзальній вломуються. А сидять одні лиш чоловіки - і хоть би місце хто поступився (ну не мені, то хоч бабулі з тачкою). Київські мужчини, їдучи в громадському транспорті, ніколи не помітять поруч жінку, хоч якою красивою вона б не була - сидіти всім хочеться! А тут розумієш, я стою: невиспана, сонна, не нафарбована. Можливо, я про це говорила вголос або думки дійсно матеріалізуються: встає такий собі середньостатистичний мужчінка і каже: "Дєвушка, прісажувайтєсь. Ви такая красівая!" Я розумію, що. звичайно, коли в тебе криза середнього віку, то будь-яка вісімнадцятирічна дєвушка - красавіца. Але в такому разі - я за кризу середнього віку, бо ж приємно сидіти, а не стояти на десятисантиметрових шпильках, і посміхатися цілий день, згадуючи, "шо ти такая красівая".
Намбер Ту
Сьогодні я їхала додому з двома меломанами. (такі собі тіпки у спортівних штанах adibas з трьома смужками по боках, туфельках-аладінах і кепочці-кенгурушці) І ці любителі музики мали з собою таке диво техніки як мобілки. І всю дорогу вони ділились своїми музичними надбаннями - рінгтончиками, перед тим прослуховуючи їх вголос, даючи цим мелодійкам оцінку ("А ти паслушай вот ету". Нармальная такая , да?" "Да нічьо, а єта, то ваще" "С етава фільма помніш?" "Блін, а черний бумер у тебя есть"). Воно то нічого, я й сама не проти послухати "Ласкавий май" чи потанцювать під "Белиє рози", але ж на дворі 12 ночі, в маршрутці люди сплять і в мене просто розколюється голова від того, що їх дива техніки виграють поліфонічні мелодії мені над вухом.