Привіт з 2010-го
Лондонський автобус-кав’ярня LennyBus стояв на вулиці Архітектора Городецького протягом 24 років. 14 січня 2024 року став останнім днем роботи кав’ярні - їй не продовжили договір оренди землі. Як повідомила КМДА, договір оренди землі власники автобуса вирішили не продовжувати через економічні причини, зокрема у зв’язку зі складним фінансовим станом через повномасштабну війну та спад кількості відвідувачів.
Поки триватиме пошук нової локації, більш вигідної економічно для продовження підприємницької діяльності, власники вирішили відправити LennyBus у ремонт. Адже вже давно треба було відремонтувати барну стійку, перекласти підлогу й відправити кавомашину на технічне обслуговування. 11 лютого автобус своїм ходом поїхав з Городецького.
Знайшов у себе фото на Sony Ericsson K750i ще до того, як автобус став кав’ярнею.
Читайте під катом історію LennyBus.
17.11.2010
"Привіт! Мене звуть Routemaster RM2192, але ти можеш звати мене Ленні. Я народився в 1965 році на британському заводі АЕС і встиг зробити багато доброго для своєї країни. Проте зараз я хочу розповіcти тобі іншу історію.
Мені судилося потрапити до Києва та оселитися на вул. Городецького в далекому 1999-му, а все завдяки сповненому ентузіазму Леоніду Жарікову. Ми з першого погляду стали ліпшими друзями, ба, ще й однолітками були.
Це зараз такі люди отримали горду професію «ресторатор», а тоді Льоня був просто романтик, який «марив» ідеєю відкрити кафе у справжньому лондонському автобусі. Він цілий рік листувався з англійською стороною, поїхав за мною у Лондон, сам сів за кермо та подолав всю Європу, щоб привезти мене до свого рідного Києва.
Проте, Льоню чекало багато перешкод. Міська влада не дозволяла відкрити в мені кафе протягом багатьох років. Сотні листів, розпоряджень, навіть звернення тодішнього мера Омельченка до чиновників не допомогло. Льоня не здавався, оббивав пороги різних інстанцій. Я так і пустував, дивлячись, як мій друг даремно шукав способи, як довести свою справу до кінця. Проте насолодитися філіжанкою кави в омріяній «кав’ярні на колесах» йому так і не вдалося.
В 2007 році Льоня пішов від нас. Це найбільша втрата мого життя. За ці роки ми стали один для одного чимось більшим - справжньою сім’єю. Я знаю, його рідні не віддадуть мене нікому ні за які гроші, за що я безмежно їм вдячний.
За рік до цього, Льоня дозволив обладнати мене під театральну касу, яка працювала до 2017 року.
Але погодьтеся, мрії мають здійснюватися, чого б нам це не вартувало. Рідні Льоні разом з командою «відчайдух» розробили новий проект, який подарував мені нове життя. Знову рік листувань, чиновників і розпоряджень. Проте, за,майже 20 років, з’явилося важливе «але»- кияни встигли мене полюбити, як і нова міська влада. Тепер я став туристично-інформаційним центром, щоб працювати на благо міста, яке стало моїм домом.
В мене з’явилося ім’я, мене називатимуть Ленні Бас - на честь Леоніда Жарікова, який так мене любив."
Моє відео:
Як автобус поїхав:
Instagram автобуса: https://www.instagram.com/lenny.bus
Поки триватиме пошук нової локації, більш вигідної економічно для продовження підприємницької діяльності, власники вирішили відправити LennyBus у ремонт. Адже вже давно треба було відремонтувати барну стійку, перекласти підлогу й відправити кавомашину на технічне обслуговування. 11 лютого автобус своїм ходом поїхав з Городецького.
Знайшов у себе фото на Sony Ericsson K750i ще до того, як автобус став кав’ярнею.
Читайте під катом історію LennyBus.
17.11.2010
"Привіт! Мене звуть Routemaster RM2192, але ти можеш звати мене Ленні. Я народився в 1965 році на британському заводі АЕС і встиг зробити багато доброго для своєї країни. Проте зараз я хочу розповіcти тобі іншу історію.
Мені судилося потрапити до Києва та оселитися на вул. Городецького в далекому 1999-му, а все завдяки сповненому ентузіазму Леоніду Жарікову. Ми з першого погляду стали ліпшими друзями, ба, ще й однолітками були.
Це зараз такі люди отримали горду професію «ресторатор», а тоді Льоня був просто романтик, який «марив» ідеєю відкрити кафе у справжньому лондонському автобусі. Він цілий рік листувався з англійською стороною, поїхав за мною у Лондон, сам сів за кермо та подолав всю Європу, щоб привезти мене до свого рідного Києва.
Проте, Льоню чекало багато перешкод. Міська влада не дозволяла відкрити в мені кафе протягом багатьох років. Сотні листів, розпоряджень, навіть звернення тодішнього мера Омельченка до чиновників не допомогло. Льоня не здавався, оббивав пороги різних інстанцій. Я так і пустував, дивлячись, як мій друг даремно шукав способи, як довести свою справу до кінця. Проте насолодитися філіжанкою кави в омріяній «кав’ярні на колесах» йому так і не вдалося.
В 2007 році Льоня пішов від нас. Це найбільша втрата мого життя. За ці роки ми стали один для одного чимось більшим - справжньою сім’єю. Я знаю, його рідні не віддадуть мене нікому ні за які гроші, за що я безмежно їм вдячний.
За рік до цього, Льоня дозволив обладнати мене під театральну касу, яка працювала до 2017 року.
Але погодьтеся, мрії мають здійснюватися, чого б нам це не вартувало. Рідні Льоні разом з командою «відчайдух» розробили новий проект, який подарував мені нове життя. Знову рік листувань, чиновників і розпоряджень. Проте, за,майже 20 років, з’явилося важливе «але»- кияни встигли мене полюбити, як і нова міська влада. Тепер я став туристично-інформаційним центром, щоб працювати на благо міста, яке стало моїм домом.
В мене з’явилося ім’я, мене називатимуть Ленні Бас - на честь Леоніда Жарікова, який так мене любив."
Моє відео:
Click to viewЯк автобус поїхав:
Instagram автобуса: https://www.instagram.com/lenny.bus