Голодомор у Казахстані (1932-1933)
Голодомор у Казахстані 1932-1933 років, також відомий як Голощокінський геноцид, Ашаршилик - масовий голод у сільських районах Казахської АСРР, масова загибель сільського населення Казахстану, переважну більшість якого становили казахи. Загинуло 1,5 млн осіб (40% від усього казахського населення), що є найвищим відсотком серед усіх етнічних груп, убитих радянським режимом 1930-1933 років. Інші джерела стверджують, що загинуло від 2,0 до 2,3 мільйонів. Ашаршилик був викликаний так званим «Малим Жовтнем» - процесом радянізації Казахстану, який супроводжувався колективізацією, надмірним планом хлібозаготівлі та вилученням худоби.
Становище з голодом посилювалося ще жорстким придушенням частинами Червоної Армії будь-якої спроби уникнути грабіжницької конфіскації всієї худоби, яка була єдиним джерелом харчування та виживання. Коли деякі аули та пологи (племені) почали відкочовувати, намагаючись врятувати свою худобу, то на їх перехоплення посилалися загони Червоної Армії для арешту та знищення нібито «басмацької банди».
Насправді це були звичайні мирні люди, які намагалися врятуватися від голоду в населених казахами територіях суміжного Китаю, або намагалися мігрувати в ті регіони РРФСР, де голоду не було. Спроби зупинити переселення до Китаю активно робили і прикордонники, які намагаються зупинити їх кулеметним вогнем. Проте сотні тисяч казахів (іноді аулами цілком) змогли втекти з голоду до Китаю. У своєму посланні начальник Казнаргоспучету (аналог нинішнього управління статистики) Мухтар Саматов повідомляв, що населення Казахстану поменшало всього... на 971 тисячу осіб. Як виявилось, радянські керівники навмисно занижували втрати населення від голоду. Після закінчення перепису 1937 року Сталін замість приросту населення виявив його спад. Висловивши обурення і недовіру результатом роботи переписувачів, Сталін наказав засекретити дані перепису, а всіх, хто брав у ньому участь, оголосити ворогами народа. Серед перших було страчено Мухтар Саматов та його безпосередній начальник, керівник Всесоюзного нархозучета І. А. Краваль. Крім того, в Казахстані були розстріляні всі без винятку обласні та районні керівники нархозучёта - нібито вони навмисно зменшували кількість населення і тим самим зіграли на руку ворогам СРСР.
Деякі з голодуючих у Казахстані були змушені вдатися до канібалізму. Це варіювалося від поїдання трупів до активних вбивств, щоб поїсти. Це також спостерігалося в Україні, оскільки українців морили голодом за тією ж тактикою, що й казахів. Як писав Тімоті Снайдер про нав’язаний радянський голод:
"Виживання було як моральною, так і фізичною боротьбою. Жінка-лікар написала подрузі в червні 1933 року, що вона ще не стала канібалом, але «не впевнена, що не стану нею, коли мій лист дійде до вас». Першими помирали добрі люди. Ті, хто відмовлявся красти або займатися проституцією, помирали. Померли ті, хто давав їжу іншим. Ті, хто відмовлявся їсти трупи, помирали. Ті, хто відмовлявся вбивати свого ближнього, помирали. Батьки, які чинили опір канібалізму, помирали раніше за своїх дітей."
Верховна Рада України визнала Голодомор в Україні як геноцид проти українського народу і активно домагається міжнародного визнання. Казахстан у цьому напрямку не зробив ніяких кроків, але вчені та громадські діячі в країні визначають голод як «геноцид проти казахів». Такі дослідники, як Талас Омарбеков, вважають, що наявні історичні свідчення повністю підтверджують саме таке визначення: Ашаршилик навмисно призначався проти кочових казахів. За твердженням історика Талас Омарбекова, який одним з перших отримав доступ до архівних документів 1930 років ще за радянських часів, в результаті Голоду загинуло 2,3 мільйона казахів.
Становище з голодом посилювалося ще жорстким придушенням частинами Червоної Армії будь-якої спроби уникнути грабіжницької конфіскації всієї худоби, яка була єдиним джерелом харчування та виживання. Коли деякі аули та пологи (племені) почали відкочовувати, намагаючись врятувати свою худобу, то на їх перехоплення посилалися загони Червоної Армії для арешту та знищення нібито «басмацької банди».
Насправді це були звичайні мирні люди, які намагалися врятуватися від голоду в населених казахами територіях суміжного Китаю, або намагалися мігрувати в ті регіони РРФСР, де голоду не було. Спроби зупинити переселення до Китаю активно робили і прикордонники, які намагаються зупинити їх кулеметним вогнем. Проте сотні тисяч казахів (іноді аулами цілком) змогли втекти з голоду до Китаю. У своєму посланні начальник Казнаргоспучету (аналог нинішнього управління статистики) Мухтар Саматов повідомляв, що населення Казахстану поменшало всього... на 971 тисячу осіб. Як виявилось, радянські керівники навмисно занижували втрати населення від голоду. Після закінчення перепису 1937 року Сталін замість приросту населення виявив його спад. Висловивши обурення і недовіру результатом роботи переписувачів, Сталін наказав засекретити дані перепису, а всіх, хто брав у ньому участь, оголосити ворогами народа. Серед перших було страчено Мухтар Саматов та його безпосередній начальник, керівник Всесоюзного нархозучета І. А. Краваль. Крім того, в Казахстані були розстріляні всі без винятку обласні та районні керівники нархозучёта - нібито вони навмисно зменшували кількість населення і тим самим зіграли на руку ворогам СРСР.
Деякі з голодуючих у Казахстані були змушені вдатися до канібалізму. Це варіювалося від поїдання трупів до активних вбивств, щоб поїсти. Це також спостерігалося в Україні, оскільки українців морили голодом за тією ж тактикою, що й казахів. Як писав Тімоті Снайдер про нав’язаний радянський голод:
"Виживання було як моральною, так і фізичною боротьбою. Жінка-лікар написала подрузі в червні 1933 року, що вона ще не стала канібалом, але «не впевнена, що не стану нею, коли мій лист дійде до вас». Першими помирали добрі люди. Ті, хто відмовлявся красти або займатися проституцією, помирали. Померли ті, хто давав їжу іншим. Ті, хто відмовлявся їсти трупи, помирали. Ті, хто відмовлявся вбивати свого ближнього, помирали. Батьки, які чинили опір канібалізму, помирали раніше за своїх дітей."
Верховна Рада України визнала Голодомор в Україні як геноцид проти українського народу і активно домагається міжнародного визнання. Казахстан у цьому напрямку не зробив ніяких кроків, але вчені та громадські діячі в країні визначають голод як «геноцид проти казахів». Такі дослідники, як Талас Омарбеков, вважають, що наявні історичні свідчення повністю підтверджують саме таке визначення: Ашаршилик навмисно призначався проти кочових казахів. За твердженням історика Талас Омарбекова, який одним з перших отримав доступ до архівних документів 1930 років ще за радянських часів, в результаті Голоду загинуло 2,3 мільйона казахів.