Привіт з Ірану

[newsparky]

Сьогодні вночі вперше чули звук іранських «шахедів». Шість днів провели з сім'єю в селі у мами. Так добре, сусіди сверху не бухкають, телевізор знизу серед ночі не верещить, поїзди за вікном не їздять, сирени не ревуть, кондик по карнізу не капає. Я ще й дружині в останній вечір перед від'їздом додому сказав: «Цінуймо все це, насолоджуймося цими останніми хвилинами тиші». І як наврочив. Поставили будильник на п'яту ранку. Прокинулися біля третьої, здалося, що десь далеко чергам працює зенітка. Одразу в «Київ цифровий» - все тихо. Не допетрали одразу, що ми ж у області, а не в Києві, де тривоги не було. А потім почули «мопеди». Спочатку один, потім другий. Якщо ракета летить швидко з противним свистом, то ці не поспішають і це дуже давить на мозок. Лежиш, слухаєш і думаєш: тільки б не над нами збили. Сподіваюсь, що ці два «шахеди» були серед тих 15-ти з 17-ти, які сьогодні збили, але це було точно десь далеко від нас, бо більше роботи ППО ми не чули.

Від війни в Україні не сховатися ніде. Десь спокійніше, десь просто срака, але безпечного місця немає.



Це фото я зробив сьогодні у Лівобережному поштамті. Колись дружили з Іраном і не тільки  з ним.