Діти війни. Микола Нижниковський
Черговий приклад з життя розповсюдження ненависті за допомогою хибної інформації. З початку війну бачив багато таких історій, спочатку намагався боротися за правду, а потім забив, бо втомився.
Сьогодні знайома зробила допис у фб, як я розумію перепост чужих думок. Фото хлопчика с текстом наступного змісту:
В этот «светлый праздник» я тоже размещаю «рождественскую открытку».
Для меня, это фото- одно из самых сильных и душераздирающих свидетельств преступлений россии.
Ткнуть бы в него рожами всех тех, кто повинен в этом аде. Всех, кто причастен.
Всех, кто отдавал приказы, всех, кто их выполнял, всех, кто знал, видел и молчал.
Пусть это «рождество» будет последним в их позорной жизни.
Я клікнув правою кнопкою миші по фотці і через декілька секунд за допомогуою Google знайшов історію цього хлопчика.
Звати малого Микола Нижниковський, він з Маріуполя. У серпні 2015-го, коли йому було 11, він з друзями та 4-річним братом Данею знайшли на військовому полігоні (an open field used for military training in eastern Ukraine) гранату (a grenade). Вона виявилася бойовою та вибухнула. Миколу та друзів було поранено, Даня загинув.
Микола втратив руку та обидві ноги. Після того проходив курс лікування в Канаді.
Ось ця історія англійською: https://www.thestar.com/news/canada/2016/01/30/canadian-doctors-help-turn-around-injured-ukrainian-boys-life.html
Але у неї є продовження. 30 липня 2020 року, вже 16-річний, Микола переплив у Києві Дніпро і встановив рекорд України серед людей з інвалідністю. 400 метрів він подолав за 13 хвилин.
У новині на канадському сайті написано, що його було поранено від вибуху гранати, у новинах після запливу наші ЗМІ всі писали, що унаслідок "вибуху артилерійського снаряду", який знайшли хлопчики. Тут шукати правди я не беруся. Але все ж думаю, що від вибуху снаряда ніхто з хлопців би не вижив.
Так чи інашке, але це історія не 2022-го року. Нам нема коли навіть пошукати інформацію конкретної дитини, як її звати, що з нею трапилось. Для нас всі діти війни просто один згусток болю. Безіменний. Нам просто ліньки натиснути праву кнопку миші, та знайти 5 хвилин свого часу, щоб почитати, хто це, що з ним сталося. Куди простіше зробити перепост з прокльонами.
Ось і моя знайома мені відповіла так, як я і очікував:
Тай пофіг коли!
Зараз таких хлопчиків по всій країні, ой як багато.
Може ще допис зробити - Сам винават
Так, таких хлопчиків по всій країні ой як багато і я нікого не виправдовую. Я просто не люблю брехні. Чи вам замало свіжих фото скалічених війною дітей? Чи вам замало болю? Чи вам замало ненависті?
Сьогодні знайома зробила допис у фб, як я розумію перепост чужих думок. Фото хлопчика с текстом наступного змісту:
В этот «светлый праздник» я тоже размещаю «рождественскую открытку».
Для меня, это фото- одно из самых сильных и душераздирающих свидетельств преступлений россии.
Ткнуть бы в него рожами всех тех, кто повинен в этом аде. Всех, кто причастен.
Всех, кто отдавал приказы, всех, кто их выполнял, всех, кто знал, видел и молчал.
Пусть это «рождество» будет последним в их позорной жизни.
Я клікнув правою кнопкою миші по фотці і через декілька секунд за допомогуою Google знайшов історію цього хлопчика.
Звати малого Микола Нижниковський, він з Маріуполя. У серпні 2015-го, коли йому було 11, він з друзями та 4-річним братом Данею знайшли на військовому полігоні (an open field used for military training in eastern Ukraine) гранату (a grenade). Вона виявилася бойовою та вибухнула. Миколу та друзів було поранено, Даня загинув.
Микола втратив руку та обидві ноги. Після того проходив курс лікування в Канаді.
Ось ця історія англійською: https://www.thestar.com/news/canada/2016/01/30/canadian-doctors-help-turn-around-injured-ukrainian-boys-life.html
Але у неї є продовження. 30 липня 2020 року, вже 16-річний, Микола переплив у Києві Дніпро і встановив рекорд України серед людей з інвалідністю. 400 метрів він подолав за 13 хвилин.
Click to viewУ новині на канадському сайті написано, що його було поранено від вибуху гранати, у новинах після запливу наші ЗМІ всі писали, що унаслідок "вибуху артилерійського снаряду", який знайшли хлопчики. Тут шукати правди я не беруся. Але все ж думаю, що від вибуху снаряда ніхто з хлопців би не вижив.
Так чи інашке, але це історія не 2022-го року. Нам нема коли навіть пошукати інформацію конкретної дитини, як її звати, що з нею трапилось. Для нас всі діти війни просто один згусток болю. Безіменний. Нам просто ліньки натиснути праву кнопку миші, та знайти 5 хвилин свого часу, щоб почитати, хто це, що з ним сталося. Куди простіше зробити перепост з прокльонами.
Ось і моя знайома мені відповіла так, як я і очікував:
Тай пофіг коли!
Зараз таких хлопчиків по всій країні, ой як багато.
Може ще допис зробити - Сам винават
Так, таких хлопчиків по всій країні ой як багато і я нікого не виправдовую. Я просто не люблю брехні. Чи вам замало свіжих фото скалічених війною дітей? Чи вам замало болю? Чи вам замало ненависті?