Історія одного учнівського
8 жовтня гуляли з донькою по Маріїнському парку, коли дійшли до метро, виявилося, що вона загубила свій електронний учнівський, який дає право безкоштовного проїзду у громадському транспорті. Навіть рік ним не покористувалась. Пройшлися назад по нашому маршруту, ніде не знайшли його, то й поїхали собі додому. Я такий впевнений був, що хтось знайде його і якось передадуть до школи. Бо я саме так би і зробив, ще й тому, що це ж дитина загубила. Або відвіз би його у школу сам, або просто подзвонив би і залишив свій номер телефону. Але пройшов тиждень, два, три. Нічого. Тож я заблокував його, та замовив новий за 55 грн. Пройшло вже півтора місяці, а він досі на стадії виробництва. Шикарні темпи. А ще прикро те, що дочка вчиться у цій школі останній рік, відмінили в нас 10 і 11 класи. А коли міняєш школу, то й учнівський міняєш. Але мова не про це. Вже пройшло 2,5 місяця, а все одно старий учнівський так і не знайшовся. Якось сумно від цього. Невже хтось хотів залишити собі, щоб їздити безкоштовно у метро? Я досі в це не вірю. Хоча ми ходили тільки по доріжкам, я все ще думаю, може він десь так і лежить у листі чи траві...
