замальовки кавові.
(17.00 - офіціант приносить каву)
дівчата за сусіднім столиком багато подорожують
подорожують тут і тепер,
слухаючи розповіді своєї подруги
про забутий рушник і добру німкеню
про те як вони працювали
на вході австрійського готелю
у свої сімнадцять і навіть не повіями
про те, що повій їм взагалі не траплялося
(але дуже хотілося!)
їм пропонували тишу, натомість вони ходили до бога
на службу роздавати листівки
а у Львові, кажуть, хоч куди атеїстки
ніколи не відвідували виставку метеликів.
от же ж суки!
(17.15 - моя запальничка ламається)
хлопчик за столиком навпроти
кидає у мене погляди
наче квіти чортополоху
і справді щось не по собі
і справді геть пориває йти
(коханий, ти більше за мене не боїшся,
а отже всі ці старці під дверима - мої страхи
блудні сини всі ці мої страхи)
він занотовує щось у своєму зошиті
дитячому й квітковому
хлопчик, що міг би бути бітником
і всім нужденним позичати сірники
(17.32 - офіціант все ще мене ненавидить)
а модельки через два столики обговорюють
свою подругу
мовляв, у неї мізки й голос відсутні,
але смокче як треба
тож і роботу має як треба
і дозволяє собі, курва така, все, що треба
я вириваюсь назовні, подзвонити кертісу
(він все ще у возі харона, зв'язок на диво стерпний
о двадцятій тридцять буде)
хлопчик вибігає за мною, тримаючи в руках парасолю
(мою ж парасолю!)
дивуюсь, чому саме цю бісову парасолю
адже залишила речі куди цінніші
«-ви забули» - каже мені
не цікавлюся що саме, надіюсь щось важливе
але натомість йдеться про все ту ж парасолю!
«вибачте» - кажу, «-але я ще не йду, себто повернуся»
хлопчика друг, брюнет і альфа-самець,
кричить йому вслід: «-лошара, ця спроба провалена»
б е з н а д і й н о
безнадійно я таки повертаюсь
парасоля на тому ж стільці
а моделі за два столики з розряду фрейлін
переходять в розряд тейбл-квін
змінивши місця просідання
швидко забувають попередню розмову
(18.27 - кава допита, словниковий запас моделей теж)
«-ти ж постійно кліпаєш» - шипить одна
«-контактні лінзи» - чомусь винувато-знічено відповідаю я.
хлопчика друг, брюнет і альфа-самець
слухає про успішно здане зно
а моє ж вже не дійсне, господи
спробу таки провалено
хлопчик, що міг би бути безтямним простором
зрештою йде геть
посміхається
на прощання демонструє лінії долі
а я нарешті дозволяю собі з’їсти цукерку.
дівчата за сусіднім столиком багато подорожують
подорожують тут і тепер,
слухаючи розповіді своєї подруги
про забутий рушник і добру німкеню
про те як вони працювали
на вході австрійського готелю
у свої сімнадцять і навіть не повіями
про те, що повій їм взагалі не траплялося
(але дуже хотілося!)
їм пропонували тишу, натомість вони ходили до бога
на службу роздавати листівки
а у Львові, кажуть, хоч куди атеїстки
ніколи не відвідували виставку метеликів.
от же ж суки!
(17.15 - моя запальничка ламається)
хлопчик за столиком навпроти
кидає у мене погляди
наче квіти чортополоху
і справді щось не по собі
і справді геть пориває йти
(коханий, ти більше за мене не боїшся,
а отже всі ці старці під дверима - мої страхи
блудні сини всі ці мої страхи)
він занотовує щось у своєму зошиті
дитячому й квітковому
хлопчик, що міг би бути бітником
і всім нужденним позичати сірники
(17.32 - офіціант все ще мене ненавидить)
а модельки через два столики обговорюють
свою подругу
мовляв, у неї мізки й голос відсутні,
але смокче як треба
тож і роботу має як треба
і дозволяє собі, курва така, все, що треба
я вириваюсь назовні, подзвонити кертісу
(він все ще у возі харона, зв'язок на диво стерпний
о двадцятій тридцять буде)
хлопчик вибігає за мною, тримаючи в руках парасолю
(мою ж парасолю!)
дивуюсь, чому саме цю бісову парасолю
адже залишила речі куди цінніші
«-ви забули» - каже мені
не цікавлюся що саме, надіюсь щось важливе
але натомість йдеться про все ту ж парасолю!
«вибачте» - кажу, «-але я ще не йду, себто повернуся»
хлопчика друг, брюнет і альфа-самець,
кричить йому вслід: «-лошара, ця спроба провалена»
б е з н а д і й н о
безнадійно я таки повертаюсь
парасоля на тому ж стільці
а моделі за два столики з розряду фрейлін
переходять в розряд тейбл-квін
змінивши місця просідання
швидко забувають попередню розмову
(18.27 - кава допита, словниковий запас моделей теж)
«-ти ж постійно кліпаєш» - шипить одна
«-контактні лінзи» - чомусь винувато-знічено відповідаю я.
хлопчика друг, брюнет і альфа-самець
слухає про успішно здане зно
а моє ж вже не дійсне, господи
спробу таки провалено
хлопчик, що міг би бути безтямним простором
зрештою йде геть
посміхається
на прощання демонструє лінії долі
а я нарешті дозволяю собі з’їсти цукерку.