Білінґвальна шизофренія "об`єднувачів"
Вже тривалий час на всіх українських телеканалах у горішньму куточку екрана вбирає око напис "єдина країна/единая страна" під українським прапором. Наслідуючи,подібними написами вже рясніють паркани,плакати,інтернет-банери тощо. Що це -зловорожий підступ чи недолуга недбалість? Чи у нас в країні вже дві державні мови? Ні? Тоді чому напису "єдина країна" було недосить? Чи є люди в країні, які не розуміють українську мову, чи цей заклик неповний/незрозумілий/чужий без дублювання російською? А головне: суть напису- заклик до єдності, та хіба в світлі цього не очевидний його кричущий алогізм, адже єднати(однати) країну очевидно що слід під єдною(одною) мовою! Не єднають(однають) двома мовами! Двома- ділять надвоє! Єдина(одна) мова- єдиний(один) прапор- єдиний(один) гімн.....єдина(одна) нація..країна. Це аксіоматичний логічний ланцюг, однак не для наших підсліпуватих ліберастів-толерастів, й воріженьок, які їх підтримують, тішачись з іх дезорієнтованості.
Мова формує націю. Дві мови- дві нації .Роблячи усіляки реверанси та поступи у бік російської, наші недолугі "об`єднувачі" підіграють нашим роз`єднувачам. Ті,хто говорить про необхідність посилити статус "язика" на Півдні та Сході, мотивуючи це "компромісом та об`єднанням" , насправді свідомо та несвідомо виконуюють завдання воріженьок, що хочуть того самого, та насправді закладають підвалини подальшого консервування проблеми й глибшого роз`єднання країни навпіл.
Щоб у майбутньому мати єдину країну, слід робити діаметрально протилежне- посилювати поширення та сприяти розвитку мови української, майже винищеної на Південно-Східних теренах держави, забезпечити можливість комфортного повернення мільйонів русифікованих українців, іх дітей, онуків, до своєї рідної мови- мови своєї нації, своїх прадідів, багато з яких прагне цього, але не має можливості натепер зреалізувати це. А також дати можливість завдяки українській мові, яка принесе з собою український світогляд, унікальні українські генно-ментально-архетипові речі, розбурхати національну свідомість і позбутися комплексів малоросійства та яничарства иншим мільйонам наших земляків.
А політиканам та політолухам, які торочать про посилення статусу "язика", консервуючи проблему й поглиблюючи мовний - а значить і світоглядний розкол на майбутнє, які торочать про відкладання мовних питань у скриньку, розповідаючи що націю об`єднають економічні та соціяльні реформи, високі зарплатні та подолання корупції -для них зацитую філософа Ернста Ґелнера: "Саме національні будителі, „лінгвістичні революціонери”, „філологічні палії” були будівниками спільнот, які на той час ще не мали національної буржуазії. Вони, „будучи рожевими та романтичними мрійниками, відокремленими від реального світу, тобто світу політики та економіки, - звернувши увагу спочатку на мову та школи, були, по суті, більш практичними та реалістичними, ніж їх сучасники, зайняті політикою чи економікою. Трансформуючи відповідні діалекти у нормативні мови та вимагаючи, щоб ними навчали в школі і вживали їх у газетах, журналах та книжкових виданнях, иншими словами, у всьому середовищі, в якому реалізувалася здатність до дії (operationalization) юного покоління, - ці ранні націоналісти будували нові спільноти. Ці спільноти, чи, як ми тепер їх називаємо, етнічні нації, сформували індивідуумів, які, будучи письменними, здобули необхідні умови для функціонування в сучасній економіці та сучасній державі. Ці спільноти довели, що вони більш витривалі, ніж встановлені політиками чи економістами зв’язки на засадах конкуренції. Ці спільноти вціліли на руїнах держав і ринків, як можна було бачити в 1918 р.”
Мова формує націю. Дві мови- дві нації .Роблячи усіляки реверанси та поступи у бік російської, наші недолугі "об`єднувачі" підіграють нашим роз`єднувачам. Ті,хто говорить про необхідність посилити статус "язика" на Півдні та Сході, мотивуючи це "компромісом та об`єднанням" , насправді свідомо та несвідомо виконуюють завдання воріженьок, що хочуть того самого, та насправді закладають підвалини подальшого консервування проблеми й глибшого роз`єднання країни навпіл.
Щоб у майбутньому мати єдину країну, слід робити діаметрально протилежне- посилювати поширення та сприяти розвитку мови української, майже винищеної на Південно-Східних теренах держави, забезпечити можливість комфортного повернення мільйонів русифікованих українців, іх дітей, онуків, до своєї рідної мови- мови своєї нації, своїх прадідів, багато з яких прагне цього, але не має можливості натепер зреалізувати це. А також дати можливість завдяки українській мові, яка принесе з собою український світогляд, унікальні українські генно-ментально-архетипові речі, розбурхати національну свідомість і позбутися комплексів малоросійства та яничарства иншим мільйонам наших земляків.
А політиканам та політолухам, які торочать про посилення статусу "язика", консервуючи проблему й поглиблюючи мовний - а значить і світоглядний розкол на майбутнє, які торочать про відкладання мовних питань у скриньку, розповідаючи що націю об`єднають економічні та соціяльні реформи, високі зарплатні та подолання корупції -для них зацитую філософа Ернста Ґелнера: "Саме національні будителі, „лінгвістичні революціонери”, „філологічні палії” були будівниками спільнот, які на той час ще не мали національної буржуазії. Вони, „будучи рожевими та романтичними мрійниками, відокремленими від реального світу, тобто світу політики та економіки, - звернувши увагу спочатку на мову та школи, були, по суті, більш практичними та реалістичними, ніж їх сучасники, зайняті політикою чи економікою. Трансформуючи відповідні діалекти у нормативні мови та вимагаючи, щоб ними навчали в школі і вживали їх у газетах, журналах та книжкових виданнях, иншими словами, у всьому середовищі, в якому реалізувалася здатність до дії (operationalization) юного покоління, - ці ранні націоналісти будували нові спільноти. Ці спільноти, чи, як ми тепер їх називаємо, етнічні нації, сформували індивідуумів, які, будучи письменними, здобули необхідні умови для функціонування в сучасній економіці та сучасній державі. Ці спільноти довели, що вони більш витривалі, ніж встановлені політиками чи економістами зв’язки на засадах конкуренції. Ці спільноти вціліли на руїнах держав і ринків, як можна було бачити в 1918 р.”