виключно сьогодні.
---
люди.
розгортаються, як новели.
щодня я бачу одного дідка. він ходить по дворі перед домом цілими днями, у будь-яку погоду. з ним вітаються усі, хто проходить повз. це його спілкування і увага.
спершу я бачила, як він ходить, вітається, ховається від вітру за будинком.
потім - як він порпається у смітнику, коли думає, що ніхто не дивиться.
а сьогодні він був у військовій формі, з десятком орденів на грудях.
.
три акти)
ще один чоловік.
сліпий.
живе у сусідньому будинку.
такий високий-високий, безбарвно вдягнений. в чорних окулярах.
спершу я бачила його на віддалі, самого.
потім перетнулась із ним у підземному переході на Ленінградській - десь перед 8м березня. він ніс клунок із тортом і оберемок троянд, і його палиця потрапила у колесо велосипедисту. велосипедист упав і лаявся, а у чоловіка переломилась палиця.
потім - випадково! - проходила повз, коли він зупинився поговорити з якоюсь знайомою. за руку його тримала дівчинка. зі шматочка розмови я зрозуміла, що то його дочка.
за тим - побачила його разом із пишною вродливою жінкою. вона вела його під руку.
а вчора у крамничці була ця жінка. весела) з паличкою сліпця і в чорних окулярах. вона сміялась, бо не могла знайти виходу з крамниці. сміялась, коли її виводили.
всміхаючись ішла, повільно намацувала дорогу.
мені хочеться вважати, що вона перевдяглась на сліпу, щоби наблизитись до чоловікового світочуття.
це ціле кіно) зовсім-зовсім наживо.
---
ще сьогоднішнє. про війну.
1. це жіночі обличчя
мені трапилось подивитись добірку світлин - портретів жінок, що брали участь у військових діях. льотчиці, танкістки, радистки, снайпери. їхні лиця! це просто - !. це дух.
2. відчувається, що це свято помирає. майже не лишилось живих ветеранів, а отже - смислу цього свята. воно вже тепер перетворилось на просто ще один вихідний, забарвлений у помаранчево-чорне і у легке відлуння чогось далекого-далекого. гулянка, шашлик, питво, самодіяльні колективи - це гарно і треба.
але.
і я думаю. чому так? нам продовжують мусолити цю перемогу, у якій за минулими роками і вмерлими поколіннями вже мало що лишилось від істини.
а де нові перемоги? невже не було нічого рівного після того? чому так?
моя відповідь така.
війни стали невидимі.
і перемоги - теж.
далі ще можна - але я не буду.
---
і, нарешті - образ.
я знайшла собі дуже простий образ, що пояснює родину.
це кола)
всередині - дитина. вона - зернятко.
навколо неї - матір. вона захищає дитину, її обличчя повернуте досередини.
і батько - він охоплює собою жінку і дитя, і дивиться назовні.
чоловік і жінка прирослі спинами, як міфічні андрогіни.
якщо не буде чоловіка, жінка мусить повернутись до світу, і тоді дитя буде збережене, але самотнє.
якщо не буде жінки, чоловік мусить повернутись досередини, лишаючись ззовні, і тоді дитя буде збережене, але самотнє.
я росла без батька. без батька у родині, без єдності між матір"ю і батьком. мені подобається моє минуле, але мені багато більше подобається те, що є тепер. що мій син росте зі мною і чоловіком. що бачить наші стосунки. мені страшенно цікаво, що він відчуває, маючи і маму, і тата.
ясна річ, я не знаю, куди ми прийдем. але наш шлях тепер мені дуже до вподоби.
ще до цього: всі хлопці, з якими я мала якісь стосунки - мої друзі і кохані - всі були безбатченки, і це наштовхує на роздум))) один роздум, на пів хвилини. і одразу зіштовхує назад.
у прегарну ніжність до сина, якій вчиться мій чоловік.
люди.
розгортаються, як новели.
щодня я бачу одного дідка. він ходить по дворі перед домом цілими днями, у будь-яку погоду. з ним вітаються усі, хто проходить повз. це його спілкування і увага.
спершу я бачила, як він ходить, вітається, ховається від вітру за будинком.
потім - як він порпається у смітнику, коли думає, що ніхто не дивиться.
а сьогодні він був у військовій формі, з десятком орденів на грудях.
.
три акти)
ще один чоловік.
сліпий.
живе у сусідньому будинку.
такий високий-високий, безбарвно вдягнений. в чорних окулярах.
спершу я бачила його на віддалі, самого.
потім перетнулась із ним у підземному переході на Ленінградській - десь перед 8м березня. він ніс клунок із тортом і оберемок троянд, і його палиця потрапила у колесо велосипедисту. велосипедист упав і лаявся, а у чоловіка переломилась палиця.
потім - випадково! - проходила повз, коли він зупинився поговорити з якоюсь знайомою. за руку його тримала дівчинка. зі шматочка розмови я зрозуміла, що то його дочка.
за тим - побачила його разом із пишною вродливою жінкою. вона вела його під руку.
а вчора у крамничці була ця жінка. весела) з паличкою сліпця і в чорних окулярах. вона сміялась, бо не могла знайти виходу з крамниці. сміялась, коли її виводили.
всміхаючись ішла, повільно намацувала дорогу.
мені хочеться вважати, що вона перевдяглась на сліпу, щоби наблизитись до чоловікового світочуття.
це ціле кіно) зовсім-зовсім наживо.
---
ще сьогоднішнє. про війну.
1. це жіночі обличчя
мені трапилось подивитись добірку світлин - портретів жінок, що брали участь у військових діях. льотчиці, танкістки, радистки, снайпери. їхні лиця! це просто - !. це дух.
2. відчувається, що це свято помирає. майже не лишилось живих ветеранів, а отже - смислу цього свята. воно вже тепер перетворилось на просто ще один вихідний, забарвлений у помаранчево-чорне і у легке відлуння чогось далекого-далекого. гулянка, шашлик, питво, самодіяльні колективи - це гарно і треба.
але.
і я думаю. чому так? нам продовжують мусолити цю перемогу, у якій за минулими роками і вмерлими поколіннями вже мало що лишилось від істини.
а де нові перемоги? невже не було нічого рівного після того? чому так?
моя відповідь така.
війни стали невидимі.
і перемоги - теж.
далі ще можна - але я не буду.
---
і, нарешті - образ.
я знайшла собі дуже простий образ, що пояснює родину.
це кола)
всередині - дитина. вона - зернятко.
навколо неї - матір. вона захищає дитину, її обличчя повернуте досередини.
і батько - він охоплює собою жінку і дитя, і дивиться назовні.
чоловік і жінка прирослі спинами, як міфічні андрогіни.
якщо не буде чоловіка, жінка мусить повернутись до світу, і тоді дитя буде збережене, але самотнє.
якщо не буде жінки, чоловік мусить повернутись досередини, лишаючись ззовні, і тоді дитя буде збережене, але самотнє.
я росла без батька. без батька у родині, без єдності між матір"ю і батьком. мені подобається моє минуле, але мені багато більше подобається те, що є тепер. що мій син росте зі мною і чоловіком. що бачить наші стосунки. мені страшенно цікаво, що він відчуває, маючи і маму, і тата.
ясна річ, я не знаю, куди ми прийдем. але наш шлях тепер мені дуже до вподоби.
ще до цього: всі хлопці, з якими я мала якісь стосунки - мої друзі і кохані - всі були безбатченки, і це наштовхує на роздум))) один роздум, на пів хвилини. і одразу зіштовхує назад.
у прегарну ніжність до сина, якій вчиться мій чоловік.