"Аби Кути не минути..."
Куди не крути-повсюди Кути! Але всі вони різні,-як за розташуванням так і за цікавинками. У Кутах на Косівщині побував зовсім недавно,та й не пошкодував що сюди навідались-селище досить таки цікаве,є що подивитись,а якщо добавити околиці то вийде повноцінний мандрівний день!
Ніхто не забутий ніщо не забуте
Першим ,що нам потрапило на очі були зовсім таки не типові як для села (ну ок,-смт.) цікаві особнячки. Одразу видно,що це не просто тобі населений пункт,а колишнє містечко,ще й напевне з цікавою історією.
Перша письмова згадка про населений пункт датується 1448 р. З пам'яток збереглися залишки городища Х-ХІІІ ст., відкриті 1930 р. Багато дослідників пов'язують виникнення поселення із солеварінням, (набагато раніше 1448 р.). Власне, із цим промислом пов'язане зміцнення могутності Галицько-Волинського князівства, до складу якого входили населені пункти Прикарпаття, у тому числі Коломия, Уторопи, Косів, Кути та ін.
Цікавий особнячок
Фото
Цікавий особнячок-2
Для контрасту-поряд із давньою культурою-сучасне безкультур*я: за монументом загиблим воїнам спить чолов*яга із спущеними штанами (спочатку подумали що "жмурик",але дослухались-підніметься!).
Цікавий особнячок-3
Фото
У кін.XVII - поч. XVIII ст. населення Кутів значно зросло. Містечко займало вигідне географічне положення - тут проходив кордон між Річчю Посполитою і Молдовським князівством, яка була васалом Османської імперії, перетин торговельних шляхів, був сприятливий клімат тож населення Кутів досить швидко поповнювалося за рахунок польських колоністів, шляхтичів та урядовців.
У цей період у Кутах поселилися вірмени, які прибули сюди з Молдовського князівства, рятуючись від османського гніту. Вірмени займалися торгівлею сіллю, худобою, м'ясними виробами, ремеслом - виготовляючи одяг та взуття із шкіри, яку перед цим відповідно обробляли у чинбарнях (гарбарнях), а також городництвом та садівництвом. У XVIII ст. в торгівлі вірменів витіснили євреї, громада яких у Кутах досить швидко зростала. Будівля старої жіночої школи (?)
Школа.Тил
Готель Kavaler inn hotel
Похмура погода не сприяла якісним знимкам,але не заважала знайомству з містечком,- отак я називатиму це селище,яке для мене виявилось набагато цікавішим й атмосфернішим,аніж розрекламовані Косів та Космач (тут мова про забудову та збережену архітектуру).
Будинок культури
БК. Профіль
Хардкорна дитяча бібліотека
В 1715 р.Кути отримають магдебурзьке право, а заодно свій герб та привілеї. За основу герба була взята «Пилява» - родовий герб Потоцьких. На гербі містечка був зображений мурований замок з двома вежами, що свідчило про бойове минуле поселення. Кути було чималим торговим містечком, в якому три рази на рік відбувався ярмарок та два рази в тиждень - місцеві торги. Місто було одним з центрів гончарного промислу.
Коли природа взяла гору-в прямому й переносному значенні)
Парад будматеріалів
Шевченко присутній
Одним із символів справжнього міста є наявність у ньому ратуші. У Кутах вона присутня.Знаходиться вона,що логічно, на площі Ринок, що зараз іменується Вічовим майданом. Стоїть правда не посередині, а в одному з рядів кам’яниць . Точної дати побудови не відомо,орієнтовно це поч.20ст. Невід’ємним атрибутом ратуші є вежа із годинником, за яким жило містечко. Нині там працює селищна рада - магістратська споруда використовується за призначенням.
Костел Св.Серця Ісуса ( 17ст.; 20ст.)
Неоготика
Храм.Профіль
Як я вже зазначав, на поч. XVIII ст. вірмени утворили тут міцну та заможну громаду. У міжвоєнний період тут існував пансіонат «Вірменська господа», де курортникам подавали такі делікатеси як в’ялене козяче м’ясо, плоский яблучний торт, хокугац (пшеничне печиво з яблуками і цинамоном або сиром і ваніллю). Коронною стравою був ганджабур - зелений суп із петрушки та вушками. До прянощів додавали кислого молока, сметани й солі, все це прокисало, а потім варилося у мідній мисці. З отриманої каші ґаздині ліпили пірамідки і сушили на дерев’яних дошках, додаючи їх потім у суп.
На поч. ХХ ст. більшість вірмен сполонізувалися і після Другої світової виїхали до Польщі разом із поляками. Нині про них нагадують старовинні будиночки навколо площі Ринок та бароковий вірменський костел святого Антонія, що постав у 1791 р. Зараз це церква святого Володимира.Забудова
Забудова-2
Забудова-3
Кути та навколишні села були пов'язані з опришківським рухом, який посилився у 30-60 рр. XVIII ст. Цей рух ніби синхронізувався з подіями, які мали місце на Правобережній Україні, Поділлі і Волині (Гайдамаччина). Так, у 1734 р. повстання селян Волині і Поділля проти панування Речі Посполитої очолив сотник Верлан. У 1739 р. козацький загін, який проходив через Покуття, розгромив у Кутах маєтки багачів, у тому числі кутського війта. У 1738 -1755 рр. боротьбу опришків проти польських поневолювачів у Карпатах і на Прикарпатті очолював О. Довбуш, оспіваний у пісні «Ой попід гай зелененький», де є відомі слова «щоби Кути не минути, до Косова завернути». Тільки сильна військова залога в Кутах не дала можливості опришкам Довбуша здобути місто.
Вірменський костел Св.Антонія (1772р.)
Оновлений храм Св.Володимира
Цікавий загиблик
Практично будь-яке прикарпатське містечко мало свою єврейську громаду. У XVIII ст.найбільшою спорудою міста була не ратуша, а синагога.
Певний час тут мешкав знаменитий Баал Шем Тов - засновник хасидського руху - однієї з найпопулярніших течій в юдаїзмі. У Кутах він опинився через кохання - приїхав просити руки сестри рабина Авраама Гершона.
З часом Баал Шем Тов(Бешт) здобув славу великого цілителя, мудреця і каббаліста. Розповідали, що він знається із чорною магією. Ніби сам Олекса Довбуш пообіцяв більше не чіпати євреїв, взамін на закляття від кулі і шаблі. Бешт свою угоду виконав і ватажок опришків виходив неушкодженим із численних сутичок. Про це довідались шляхтичі, які відлили кулю зі срібла, над якою сім днів і ночей читали месу сім ксьондзів. Ніби саме нею стріляв Степан Дзвінчук і заговорена куля змогла пробити потужне єврейське закляття.
Проживши сім років у Кутах, Баал Шем Тов переїхав до Меджибожа, що на Поділлі, де помер у 1760 р. Нині на його могилу з’їжджаються хасиди з усього світу.Вічевий Майдан
Нові будинки старої площі
Сумбур та рваність,як невід*ємність центральної площі
Між іншим, завдяки Кутам, Прикарпаття отримало свою історичну назву - Покуття(?). Протягом XV-XVI ст. Польське королівство вело за цей регіон криваві війни з Молдавським князівством. Територія між Бистрицею Надвірнянською та Кутами часто переходила з рук у руки. Коли молдаван в черговий раз прогнали за річку, польські кордони розширились по Кути, відтак навколишні землі стали називати Покуттям.
З джерел відомо, що римо-католицька громада мала дерев’яний костел у центрі містечка - дещо лівіше від вірменського. З часом він почав руйнуватися, тож на його місці у 1898 р. спорудили мурований храм Пресвятого Серця Ісусового. В радянські часи тут був прийом склотари, а з 1990 р. костел повернули римо-католикам. Сьогодні на подвір’ї можна побачити кам’яну статую Діви Марії, яка стоїть на кулі. З пояснювальної таблиці довідаємось, що скульптуру на поч. ХІХ ст.подарував Б.Богосевич, який поставив її на подвір’ї вірменського храму. У 2013 р. його нащадки відновили пам’ятник та перенесли до костелу. Відтак, це є найдавніший пам’ятник Кутів. ІнфоджерелоСтара бруківка обрамляє Майдан по периметру
Таки свято!
Ратуша як домінанта забудови площі
Перспективним для Кут є розвиток зеленого туризму, близькість залізничної станції, наявність шосейних шляхів сполучень, річка Черемош, підніжжя Карпат та м’який клімат.
Таки атмосферно
