Дорожні замітки (ізольовані враження)
Вчора і сьогодні я слідкую за подіями в Україні майже без різниці в часі.
На днях був на щорічному Joint meeting математичних товариств Америки в Балтіморі. Професійно це не дуже цікавий захід, бо занадто великий. Але оскільки я ні разу на ньому не був, а запросили виступити на секції, то вирішив по дорозі на цікавішу конференцію в Тулузі заїхати.
Перший день майже весь я провів із у минулому харківським математиком, а тепер викладачем US Naval Academy. Академію він мені показав здалеку, бо було вже темно. Майже весь час говорили про події в Україні. Так вийшло, що в той же день я познайомився ще з трьома американськими математикам харківського походження.
На другий день ходив обідати із спільним знайомим із мшф misjko.
При конференції працює велика виставка видавництв і організацій. Зокрема присутня і NSA. Центральним рекламним об'єктом у них була справжня машинка Enigma.
У Балтіморі я був у 1990 році (про цю поїздку я вже писав). Тоді ми відвідали акваріум і якийсь великий ринок. Про акваріум я пам'ятав лише що він на березі затоки. Виявилося, що так і я, але коли я туди прийшов цього разу, то нічого не впізнав, наче я там ніколи і не був. Про базар я взагалі нічого вже не пам'ятав, крім враження, що він величезний, але це могло бути ілюзією радянської людини. Ринок я таки знайшов, але пізно ввечері останнього дня, за десять хвилин до закриття, тому вирішив не відвідувати, тим більше що публіка у центрі вечірнього Барлтімору трохи соціально чужа (мабуть не небезпечна, але я вирішив не перевіряти).
Із Балтімору я полетів у Париж (через Newark Liberty). Так збіглося, що увечері в готелі (у себе на комп'ютері) передивлявся Sherlock, якраз ту серію в якій фігурував план підірвати літак маршруту Лондон-Балтімор :)
Нічого такого із моїм літаком не сталося, але сталася несподівана неприємна дрібничка. Досі не розумію як так сталося, але мій пуховик пропалився у двох місцях. Я це помітив уже коли пересідав у Ліоні із одного TGV у другий (вже до Тулузи). У першому TGV я відчув запах паленого пір'я з домішком паленого пластику, і не міг зрозуміти, чому цей поїзд так смердить. Виявилося, що це не поїзд, а моя куртка. Як так трапилося, досі не розумію. Я її запхнув у overhead bin у літаку над валізою, там місця було вже мало, і я її тісно туди запхнув. Може зверху була якась гаряча точка, яка розплавила куртку. Так що майте на увазі, що таке буває.
Франція цього разу старається підтвердити всі мої упередження про неї. Готель чистий і начебто із досить свіжим ремонтом, але двері у ванну не закриваються, якщо сидіти на унітазі, то коліна упираються у ванну, ванна зовсім нічим не завішується (і не тому, що завісу хтось обірвав, а тому, що вона і не передбачена) тому кожен ранок у мене створується калюжа після душу. Дуже здивувався, що є фен, але потім стало все на місце - він не працює. Я можу довго ще перераховувати недоліки, але насправді це все дуже відповідає моєму уявленню про французькі готелі, тому ніякого розчарування немає. З іншого боку, ніде таких хороших університетських столових, як у Франції немає, і те чим нас годували на обід у Тулузі перевершило всі мої очікування.
У Тулузі в метро зупинки оголошують двома мовами: французької і оксітанською. Мені, правда, сказали, що це єдина нагода почути оксітанську. Але акцент у місцевого населення специфічний.
На мою доповідь прийшов Pеrsi Diaconis, який в Тулузі візитер цього семестру.
У суботу додому в Техас, а потім через тиждень назад у Францію. Цього разу в Париж на один місяць.
На днях був на щорічному Joint meeting математичних товариств Америки в Балтіморі. Професійно це не дуже цікавий захід, бо занадто великий. Але оскільки я ні разу на ньому не був, а запросили виступити на секції, то вирішив по дорозі на цікавішу конференцію в Тулузі заїхати.
Перший день майже весь я провів із у минулому харківським математиком, а тепер викладачем US Naval Academy. Академію він мені показав здалеку, бо було вже темно. Майже весь час говорили про події в Україні. Так вийшло, що в той же день я познайомився ще з трьома американськими математикам харківського походження.
На другий день ходив обідати із спільним знайомим із мшф misjko.
При конференції працює велика виставка видавництв і організацій. Зокрема присутня і NSA. Центральним рекламним об'єктом у них була справжня машинка Enigma.
У Балтіморі я був у 1990 році (про цю поїздку я вже писав). Тоді ми відвідали акваріум і якийсь великий ринок. Про акваріум я пам'ятав лише що він на березі затоки. Виявилося, що так і я, але коли я туди прийшов цього разу, то нічого не впізнав, наче я там ніколи і не був. Про базар я взагалі нічого вже не пам'ятав, крім враження, що він величезний, але це могло бути ілюзією радянської людини. Ринок я таки знайшов, але пізно ввечері останнього дня, за десять хвилин до закриття, тому вирішив не відвідувати, тим більше що публіка у центрі вечірнього Барлтімору трохи соціально чужа (мабуть не небезпечна, але я вирішив не перевіряти).
Із Балтімору я полетів у Париж (через Newark Liberty). Так збіглося, що увечері в готелі (у себе на комп'ютері) передивлявся Sherlock, якраз ту серію в якій фігурував план підірвати літак маршруту Лондон-Балтімор :)
Нічого такого із моїм літаком не сталося, але сталася несподівана неприємна дрібничка. Досі не розумію як так сталося, але мій пуховик пропалився у двох місцях. Я це помітив уже коли пересідав у Ліоні із одного TGV у другий (вже до Тулузи). У першому TGV я відчув запах паленого пір'я з домішком паленого пластику, і не міг зрозуміти, чому цей поїзд так смердить. Виявилося, що це не поїзд, а моя куртка. Як так трапилося, досі не розумію. Я її запхнув у overhead bin у літаку над валізою, там місця було вже мало, і я її тісно туди запхнув. Може зверху була якась гаряча точка, яка розплавила куртку. Так що майте на увазі, що таке буває.
Франція цього разу старається підтвердити всі мої упередження про неї. Готель чистий і начебто із досить свіжим ремонтом, але двері у ванну не закриваються, якщо сидіти на унітазі, то коліна упираються у ванну, ванна зовсім нічим не завішується (і не тому, що завісу хтось обірвав, а тому, що вона і не передбачена) тому кожен ранок у мене створується калюжа після душу. Дуже здивувався, що є фен, але потім стало все на місце - він не працює. Я можу довго ще перераховувати недоліки, але насправді це все дуже відповідає моєму уявленню про французькі готелі, тому ніякого розчарування немає. З іншого боку, ніде таких хороших університетських столових, як у Франції немає, і те чим нас годували на обід у Тулузі перевершило всі мої очікування.
У Тулузі в метро зупинки оголошують двома мовами: французької і оксітанською. Мені, правда, сказали, що це єдина нагода почути оксітанську. Але акцент у місцевого населення специфічний.
На мою доповідь прийшов Pеrsi Diaconis, який в Тулузі візитер цього семестру.
У суботу додому в Техас, а потім через тиждень назад у Францію. Цього разу в Париж на один місяць.