П'яна лєнініана
У нас в армії був один прикметний "дворічний охотник" (так ми, зі Швейка, себе називали). Цілковито лисий у 23 роки, за що мав од кадрових офіцерів прізвисько "Юбілєйний" на честь металевого ювілейного рубля з Лєніном, любитель шарового бухла і легкодоступних дівиць.
Ми в цьому есеї будемо його для зручності звати Кеч. Оскільки Кеч неабияк бухав, то користувався в кадрового офіцерства авторитетом, через що старшим лейтенантом став набагато раніше за більшість з нас, і через що не раз виходив сухий з води. Наприклад, заступив п'янючий у караул і попався "провєряющєму" з дивізії. Тут же примчало командування батальйону, звеліло Кечеві хекати в емальованого кухля, довго того кухля з мудрим виглядом нюхало, щоб урешті проректи: "Пєрєгар вчєрашній". Або: якось п'яного Кеча знайшов патруль, коли він повзав по центральній вулиці. Командир батальйону його виправдав: "Он же полз в направлєнії часті!". І нічого Кечу не було, він і далі "бездоганно" служив, навіть вступив у партію - неабиякий плацдарм для дальшого кар'єрного росту. Бухання не дуже сприяло другому його хоббі - сексу. Часто з перепою нє било гард-она - мався на увазі hard on, бо Кеч закінчив романо-германський факультет одного з південних університетів і любив повставляти в репліки англійські слова. Або того гард-она вистачало щоб потішити чергову дівулю тільки "на полфьодора". І дуже рідко коли вдавалося "по самиє патісони". А ще Кеч був стукач, про що радісно по п'янці зізнавався. Ми все одно з ним дружили, бо більше не було з ким, а чувак він був веселий і "неквадратний". Та й краще знати, хто в колі стукач, аніж здогадуватися.
У Кеча в тому місті, де ми служили, жила рідна бабка. Бабка була видатна комуністка ледь чи не з 1917 року, здається, персональна пенсіонерка, і в її двокімнатній хрущовці "трамвайчиком" у вітальні висіла на всю стіну картина "Лєнін чітаєт газєту Правда" - у півтора раза більша за 120х200 см оригіналу.
Бабка часто лягала в лікарню або їздила по путівці в санаторії, і тоді Кеч у вільній квартирі влаштовував оргії - з легкодоступними дівицями, морем бухла, однак без блек-джеку. З дівицями розважався по-швейківськи: тупою бритвою брив їм лобки, вставляв у дупи гребінці - робив з них русалок. Можна уявити, на що ставала схожа квартира. Та перед самою випискою бабки з лікарні чи з санаторію все сумлінно прибиралося, всі сліди буйства ретельно знищувалися, помешкання набувало первісного аскетичного вигляду. Але якось Кеч не встиг... Бабка приїхала раніше і застала вранішню картину: гори порожніх пляшок, купи голих дівок з гребінцями в дупах, сонно-п'яних Кечевих цивільних дружбаків... Бабка не вмерла. Бабка проявила міць революційного характеру, пішла в райком партії і написала заяву, щоб онука виключили з лав КПРС. Отакі були колись крицеві люде.
P.S. Кеча не виключили. Викрутився.
Ми в цьому есеї будемо його для зручності звати Кеч. Оскільки Кеч неабияк бухав, то користувався в кадрового офіцерства авторитетом, через що старшим лейтенантом став набагато раніше за більшість з нас, і через що не раз виходив сухий з води. Наприклад, заступив п'янючий у караул і попався "провєряющєму" з дивізії. Тут же примчало командування батальйону, звеліло Кечеві хекати в емальованого кухля, довго того кухля з мудрим виглядом нюхало, щоб урешті проректи: "Пєрєгар вчєрашній". Або: якось п'яного Кеча знайшов патруль, коли він повзав по центральній вулиці. Командир батальйону його виправдав: "Он же полз в направлєнії часті!". І нічого Кечу не було, він і далі "бездоганно" служив, навіть вступив у партію - неабиякий плацдарм для дальшого кар'єрного росту. Бухання не дуже сприяло другому його хоббі - сексу. Часто з перепою нє било гард-она - мався на увазі hard on, бо Кеч закінчив романо-германський факультет одного з південних університетів і любив повставляти в репліки англійські слова. Або того гард-она вистачало щоб потішити чергову дівулю тільки "на полфьодора". І дуже рідко коли вдавалося "по самиє патісони". А ще Кеч був стукач, про що радісно по п'янці зізнавався. Ми все одно з ним дружили, бо більше не було з ким, а чувак він був веселий і "неквадратний". Та й краще знати, хто в колі стукач, аніж здогадуватися.
У Кеча в тому місті, де ми служили, жила рідна бабка. Бабка була видатна комуністка ледь чи не з 1917 року, здається, персональна пенсіонерка, і в її двокімнатній хрущовці "трамвайчиком" у вітальні висіла на всю стіну картина "Лєнін чітаєт газєту Правда" - у півтора раза більша за 120х200 см оригіналу.
Бабка часто лягала в лікарню або їздила по путівці в санаторії, і тоді Кеч у вільній квартирі влаштовував оргії - з легкодоступними дівицями, морем бухла, однак без блек-джеку. З дівицями розважався по-швейківськи: тупою бритвою брив їм лобки, вставляв у дупи гребінці - робив з них русалок. Можна уявити, на що ставала схожа квартира. Та перед самою випискою бабки з лікарні чи з санаторію все сумлінно прибиралося, всі сліди буйства ретельно знищувалися, помешкання набувало первісного аскетичного вигляду. Але якось Кеч не встиг... Бабка приїхала раніше і застала вранішню картину: гори порожніх пляшок, купи голих дівок з гребінцями в дупах, сонно-п'яних Кечевих цивільних дружбаків... Бабка не вмерла. Бабка проявила міць революційного характеру, пішла в райком партії і написала заяву, щоб онука виключили з лав КПРС. Отакі були колись крицеві люде.
P.S. Кеча не виключили. Викрутився.