У Карпати по витрішки
ходив.
З Франківська автобусом у Ясіня, звідти пішки в с.Чорна Тиса, далі нагору.
Малі гуцули з Чорної Тиси, які показували мені дорогу. Якщо не гуцули, а бойки - мені буде соромно за іґноранцію.
Прямо в дворах і на випасених худобою полонинках цвіте пізньоцвіт осінній
Іду в напрямку гори Чорна Клива. Далеко й не зайшов, у лісі, лісі темному, розбив бівак.
Водичка є по дорозі справа, трохи спуститися.
На другий день вийшов на полонину Погар. Осьо вона:
Зліва від хребта, паралельно, йде ціла дорога. Іти по ній, лишивши оці занедбані стаї та хліви справа.
По дорозі повно чорниць та ожини. Трохи пройти і буде джерело.
Вода стікає в горизонтальну колоду і звідти п'є худібка, вона ж маржинка. Але тут краще води не брати - ану ж вона не жива, а мертва? Та й дзюркоче ледве-ледве. Краще пройти ще з кілометр і набрати отут:
За отими дальніми деревами, перед стаєю повернути різко праворуч, навіть ніби аж назад і піти вгору, вийти на хребет, коло купи кінських кізяків повернути ліворуч і йти прямо на гору Чорна Клива. Чорниць - страшне скільки.
Підозрюючи, що на хребті води немає, несу її на собі шість літрів, аж підгинаються ноги.
Оце вершина Чорної Кливи.
З неї хребет трохи спускається вниз і починається таке-е-е... Скільки ходжу по Карпатах, у таке не втрапляв. Називається "жереп". На фотці він іще ріденький, я ще міг вийняти фотоапарат...
А далі було щось страшне. Синці, подряпини, рваний рюкзак, загублені з рюкзака триніжка для фотоапарата, фільтр для води, перекус. І в цьому жерепі - прикордонні стовпчики на колишньому лядсько-пепічковому кордоні.
Кілька годин продирання і мусив на галявині серед жерепу ночувати.
А на другий день знову жереп. На стежці валяються шмсатки рваних карематів, одягу, плащів - жереп бере данину. Нарешті вирвався! Попереду - шлях до Братківської!
Виявляється, під Братківською таки є джерельце і тягти на собі 6 літрів води не обов'язково... До джерельця незабаром підходить група чехів. У Чехії є така мода - обходити колишні кодони своєї країни часів її найбільшого розквіту, тому чехів у Капатах багацько.
А на Братківській почався дощ і туман, і я на цій горі вже бував, фотографував ще тоді, тому тепер знімків звідти й нема. В тумані здуру пішов по маркованій стежці (біло-чорно-біла), а треба було взяти лівіше й вийти на гору Дурню. Однак вийшло, що пішов траверзом Ґропи й на Ґропі заночував. А на ранок спустився вниз, вибрав собі гарну полонинку й півтора дні доїдав запаси, яких узяв надто багато. Не доїв.
Моя полонинка:
Пайку варив на Multifuel Stove:
Найкраще пальне до неї - сухий спирт, але й трісочки годяться.
Усе, прощавайте, рідні гори.
З Франківська автобусом у Ясіня, звідти пішки в с.Чорна Тиса, далі нагору.
Малі гуцули з Чорної Тиси, які показували мені дорогу. Якщо не гуцули, а бойки - мені буде соромно за іґноранцію.
Прямо в дворах і на випасених худобою полонинках цвіте пізньоцвіт осінній
Іду в напрямку гори Чорна Клива. Далеко й не зайшов, у лісі, лісі темному, розбив бівак.
Водичка є по дорозі справа, трохи спуститися.
На другий день вийшов на полонину Погар. Осьо вона:
Зліва від хребта, паралельно, йде ціла дорога. Іти по ній, лишивши оці занедбані стаї та хліви справа.
По дорозі повно чорниць та ожини. Трохи пройти і буде джерело.
Вода стікає в горизонтальну колоду і звідти п'є худібка, вона ж маржинка. Але тут краще води не брати - ану ж вона не жива, а мертва? Та й дзюркоче ледве-ледве. Краще пройти ще з кілометр і набрати отут:
За отими дальніми деревами, перед стаєю повернути різко праворуч, навіть ніби аж назад і піти вгору, вийти на хребет, коло купи кінських кізяків повернути ліворуч і йти прямо на гору Чорна Клива. Чорниць - страшне скільки.
Підозрюючи, що на хребті води немає, несу її на собі шість літрів, аж підгинаються ноги.
Оце вершина Чорної Кливи.
З неї хребет трохи спускається вниз і починається таке-е-е... Скільки ходжу по Карпатах, у таке не втрапляв. Називається "жереп". На фотці він іще ріденький, я ще міг вийняти фотоапарат...
А далі було щось страшне. Синці, подряпини, рваний рюкзак, загублені з рюкзака триніжка для фотоапарата, фільтр для води, перекус. І в цьому жерепі - прикордонні стовпчики на колишньому лядсько-пепічковому кордоні.
Кілька годин продирання і мусив на галявині серед жерепу ночувати.
А на другий день знову жереп. На стежці валяються шмсатки рваних карематів, одягу, плащів - жереп бере данину. Нарешті вирвався! Попереду - шлях до Братківської!
Виявляється, під Братківською таки є джерельце і тягти на собі 6 літрів води не обов'язково... До джерельця незабаром підходить група чехів. У Чехії є така мода - обходити колишні кодони своєї країни часів її найбільшого розквіту, тому чехів у Капатах багацько.
А на Братківській почався дощ і туман, і я на цій горі вже бував, фотографував ще тоді, тому тепер знімків звідти й нема. В тумані здуру пішов по маркованій стежці (біло-чорно-біла), а треба було взяти лівіше й вийти на гору Дурню. Однак вийшло, що пішов траверзом Ґропи й на Ґропі заночував. А на ранок спустився вниз, вибрав собі гарну полонинку й півтора дні доїдав запаси, яких узяв надто багато. Не доїв.
Моя полонинка:
Пайку варив на Multifuel Stove:
Найкраще пальне до неї - сухий спирт, але й трісочки годяться.
Усе, прощавайте, рідні гори.
