Піщане кохання.

[nebratan]

...Були часи, що не минулись -
Здавалося мені.. І вірилось у краще-
На мушлі наступав, ногами вулиць,
Щоб мчатися коханцем-неледащóм.

П'яти мочив в солоне й прісне
І пробував солодке та гірке;
Й не відчував відтінку плісняв,
Й пісок, мав кращим,- за паркет.
Ще: Камінці кидав у воду-
(Так рахував своїх дівчат);
Й на пляжні любощі їх згоду,
Отримував без всяких плат.
- На голові тримав корону
У морі впійманих сердець,
- Гімни співав дівочім лону,
- Наче вітрилу якорець..

- Лиш ти, долонею ховала,
В моє блаженство перехід,
Куди хотів би бігти чвалом,
Й стрибками березневих ід!-
Моїм кинджалом тебе вбити,
Не хочу, наче юний Брут.
Як Цезар Клеопатрі,- квіти,
- Я подарую тобі тут.
І покохаю, й приголублю
- Тебе! - Закохану й різкý.
Вночі. Жахаюче і грубо.
Терпляче й ніжно. На піску.

- Моє піщане,- неминаюче кохання,
Вічне, - мов пляж і Коктебель...
Квиління чайчине. Ні! - Не прощання,
А в небокрай, із хвиль, щабéль.
***
Nebratan