Шевченко Пророк не від біса..
З Канева пишуть:
Шевченківську премію Петру Мідянці вручив особисто ПРезидент Янукович
Коментую:
Замість епіграфу.
"Нема тих збирачів лише в ґруни,
Де треба - пішо. Нині вже не треба!
Хай мито їх оберне на митарства,
Хай ратоту хоснують несолену! "
Петро Мідянка.
Вступ.- Епітафія до надгробка Вічного Холуя:
Розсолами з пророцтва бід і сліз.
Поезія Шевченкова розмита.
Чому ж холуй до Кобзаря поліз,
Чи є потреба й там,- зібрати мито?
Де треба, де не треба їм однак!
Вони щорічно збірочки друкують.
І третій президент їм каже: "Так",
Й четвертий, той що Зек, таких бичкує.
- Недопалки від чортових сигар.
Раби. Підніжки, біля Зека трону.
Дрова в печі, де чортик кочегар,
І подарунок на Різдво,- Харону.
- Чи є потреба про таких писать?
Хіба співає кажанам "Причинна"?,
Дніпро реве та стогне, а вони мовчать,
Як ботексом прасована морщина..
Не знаю. - Бо я вже пишу;
Нехай течуть думки, в інету море.
Продовженням Шевченковім віршу;
І антиподами чужинської "контори".
А Вічний Жид, мушищем попід стелями;
Дзижчить, питаючи: "Де Вічний мій Холуй?
Де ти, вдоволений надутими гантелями,
Ну ж бо, скоріш мене до смерті замилуй!
Набридло жити, й по світам тинятися.
Померти б разом, залоскотаним русалом.
Хотів би (перед смертю), всмак напхатися,
В останній раз пахучим українським салом.
Вінків не треба. Їх боюсь. І крашанок.
Візьми собі, Холую;- На закуску.
Я з'їм мацу, а ти з'їж опріснок,
І мною крадену, у молодички, гуску".
...Надгробок бовваніє Межи гір.
Де Вічні: Жид й Холуй спочили.
Й веселками милується "Джон Дір",
Й в могилі розвиваються бацили.
І трактор в полі каже: "Дир-дир-дир",
І веселішають в кабіночці селяни:
Не вічно буде чорт в них командир,
Не вічно царювати псам поганим!
______________________________
______________________________
Спогади про минуще.- Сарказмом по підтексту межигірських танцюльок:
Шевченко народжується щороку
В пелюшках однойменної премії.
І відразу ж, постать поета високу-
Приватизують суспільні екскремії.
Холуї розмножаються творами,
- Яких ніхто не читає;
І недбало тішаться хворими,
Синдромом Шалтай-Болтая.
Чорний Ворон лишився чистим.
Як і автор,- Василь Шкляр.
Дістається премія гоношистим,
Тим,- в яких один капіляр.
Він ховається в звивинах мозку,
Тікаючи в низ.- Мозжечок.
Мішок з грошима, зав'язує поворозку.
Слів нема в товщині балачóк.
Кров тече в один бік- до тилу.
Негарячим й спокійним тлом,
Подарованих чортом пастилок,
А точніше, - байдужим злом.
Під литаври, та тільки немідні.
Під танцюльки, але не гопак.
Беруть премію, премії тої негідні,
Від Шевченка не люблячих, посіпак.
Я вклоняюсь хресту на могилі поета.
Я читаю раз сотий,- Його "Кобзар".
А манкурти хапають "Садочок.." в лабета,
"Невишневих, й неколохатніх" чар.
Ненароджених й мертвих "Розрита могила".
І опльований бісом великий Кобзар.
В "Гайдамаків",- язичне матюччя гилить,
Засипає скоріш їх "Холодний Яр"..
Я манкуртів послав би до їхнього біса;
Тільки він в Межигір'ї. Й живе сам.
Там паркан височенний: "Залізна завіса";
Там царює всіх хамів хаміший Хам.
Він боїться всього в тім парканнім обійсті.
І за премії ловить повітряний "чмок".
Холуїв же товче, наче бульбашки в тісті,
Й нагороджує пеклами під шумок...
В хамобіса відсутність крилець
Заміняє гелікоптер.
Він, помітивши множність рилець,
В Канів, рило своє простер..
І ревнув тут Тарас: "Ізиді!!"-
(Дух живий ще, хоч тілом вмер),
"Помолися з кумами, грошей піраміді,
Й за "покращень" своїх,- ефемер".
_________________________________
Епілог.- Словослав'я Великому Пророку:
..Всесвіт,- цілісний! (Обертом карми):
І від Юди, народиться син.
В поліцая і діти будуть- жандарми,
Огорож, парканята,- йдуть попід тин.
Та я знаю: Шевченко Пророк не від біса.
Він народний. Він наш. - Він не їх!
Україну любити,- найкраща Пророка риса.
А у бісів,- набратись побільше втіх.
****
Nebratan / Шевченко Пророк не від біса.
Шевченківську премію Петру Мідянці вручив особисто ПРезидент Янукович
Коментую:
Замість епіграфу.
"Нема тих збирачів лише в ґруни,
Де треба - пішо. Нині вже не треба!
Хай мито їх оберне на митарства,
Хай ратоту хоснують несолену! "
Петро Мідянка.
Вступ.- Епітафія до надгробка Вічного Холуя:
Розсолами з пророцтва бід і сліз.
Поезія Шевченкова розмита.
Чому ж холуй до Кобзаря поліз,
Чи є потреба й там,- зібрати мито?
Де треба, де не треба їм однак!
Вони щорічно збірочки друкують.
І третій президент їм каже: "Так",
Й четвертий, той що Зек, таких бичкує.
- Недопалки від чортових сигар.
Раби. Підніжки, біля Зека трону.
Дрова в печі, де чортик кочегар,
І подарунок на Різдво,- Харону.
- Чи є потреба про таких писать?
Хіба співає кажанам "Причинна"?,
Дніпро реве та стогне, а вони мовчать,
Як ботексом прасована морщина..
Не знаю. - Бо я вже пишу;
Нехай течуть думки, в інету море.
Продовженням Шевченковім віршу;
І антиподами чужинської "контори".
А Вічний Жид, мушищем попід стелями;
Дзижчить, питаючи: "Де Вічний мій Холуй?
Де ти, вдоволений надутими гантелями,
Ну ж бо, скоріш мене до смерті замилуй!
Набридло жити, й по світам тинятися.
Померти б разом, залоскотаним русалом.
Хотів би (перед смертю), всмак напхатися,
В останній раз пахучим українським салом.
Вінків не треба. Їх боюсь. І крашанок.
Візьми собі, Холую;- На закуску.
Я з'їм мацу, а ти з'їж опріснок,
І мною крадену, у молодички, гуску".
...Надгробок бовваніє Межи гір.
Де Вічні: Жид й Холуй спочили.
Й веселками милується "Джон Дір",
Й в могилі розвиваються бацили.
І трактор в полі каже: "Дир-дир-дир",
І веселішають в кабіночці селяни:
Не вічно буде чорт в них командир,
Не вічно царювати псам поганим!
______________________________
______________________________
Спогади про минуще.- Сарказмом по підтексту межигірських танцюльок:
Шевченко народжується щороку
В пелюшках однойменної премії.
І відразу ж, постать поета високу-
Приватизують суспільні екскремії.
Холуї розмножаються творами,
- Яких ніхто не читає;
І недбало тішаться хворими,
Синдромом Шалтай-Болтая.
Чорний Ворон лишився чистим.
Як і автор,- Василь Шкляр.
Дістається премія гоношистим,
Тим,- в яких один капіляр.
Він ховається в звивинах мозку,
Тікаючи в низ.- Мозжечок.
Мішок з грошима, зав'язує поворозку.
Слів нема в товщині балачóк.
Кров тече в один бік- до тилу.
Негарячим й спокійним тлом,
Подарованих чортом пастилок,
А точніше, - байдужим злом.
Під литаври, та тільки немідні.
Під танцюльки, але не гопак.
Беруть премію, премії тої негідні,
Від Шевченка не люблячих, посіпак.
Я вклоняюсь хресту на могилі поета.
Я читаю раз сотий,- Його "Кобзар".
А манкурти хапають "Садочок.." в лабета,
"Невишневих, й неколохатніх" чар.
Ненароджених й мертвих "Розрита могила".
І опльований бісом великий Кобзар.
В "Гайдамаків",- язичне матюччя гилить,
Засипає скоріш їх "Холодний Яр"..
Я манкуртів послав би до їхнього біса;
Тільки він в Межигір'ї. Й живе сам.
Там паркан височенний: "Залізна завіса";
Там царює всіх хамів хаміший Хам.
Він боїться всього в тім парканнім обійсті.
І за премії ловить повітряний "чмок".
Холуїв же товче, наче бульбашки в тісті,
Й нагороджує пеклами під шумок...
В хамобіса відсутність крилець
Заміняє гелікоптер.
Він, помітивши множність рилець,
В Канів, рило своє простер..
І ревнув тут Тарас: "Ізиді!!"-
(Дух живий ще, хоч тілом вмер),
"Помолися з кумами, грошей піраміді,
Й за "покращень" своїх,- ефемер".
_________________________________
Епілог.- Словослав'я Великому Пророку:
..Всесвіт,- цілісний! (Обертом карми):
І від Юди, народиться син.
В поліцая і діти будуть- жандарми,
Огорож, парканята,- йдуть попід тин.
Та я знаю: Шевченко Пророк не від біса.
Він народний. Він наш. - Він не їх!
Україну любити,- найкраща Пророка риса.
А у бісів,- набратись побільше втіх.
****
Nebratan / Шевченко Пророк не від біса.