Театр на Подолі
Подорожувати без камери не менш цікаво, ніж з камерою. Коли не можеш фіксувати все, що здається цікавим, лишається більше часу не безпосередне сприйняття. Спокійне споглядання дає можливість відчути місце і зрозуміти, чи подобається воно. Будівля Театру на Подолі наробила багато галасу, просто-таки шкандаль через нерозуміння сучасної архітектури поруч із історичною забудівлею.
Тепер, я розглянула уважно витвір Олега Дроздова з усих боків і зсередини, можу сказати: він прекрасний. Це фото зі сторінки театру в фб, і воно не передає того враження, на яке здатна будівля. Враховано і обіграно ландшафт і будинки поруч. Багатьом воно здалося недоречним, але це не так. Воно сучасне, і при цьому не псує і не затуляє старих будинків поруч. Воно дуже просте, але вікна, балкони і дзеркала роблять його напівпрозорим і легким.
Всередині той самий мінімалізм, який вміє бути дуже гарним. Зала спланована просто чудово, ніхто нікому не заважає, і при досить великій кількості місць здається, що вона зовсім камерна. А от те, що відбувалося на сцені важко назвати сучасним.
Продавець дощу - п'єса американця Неша середини 1950--х. Вона була популярною в 70-ті в радянських театрах. Останніми роками її поставили в кількох містах. Мабуть, режисери вирішили згадати молодість. Вона досить цікава і має деякий простір для інтерпретацій. Тому сумно бачити, як все зводиться до серіальних сантиментів. Посилюють ефект недлречні музичні номери дуже сумнівної якості в дусі музкомедії. Кілька дуже гарних акторів старанно роблять вигляд, що з головними героями теж все гаразд. Та це, на жаль, не так. Якщо героїні 27 років, її роль не можна виконувати ні в 57, ні в 67, скільки б акторка не мала заслуг. Сцена безжальна, і такий ризик ні чим не можна виправдати.
Одним словом, вистава виявилася несподіваною. Лишається сподіватися, що наступного разу потраплю на дійсно сучасне дійство в цій по-сучасному прекрасній залі.
Оригінал на Дрімі
Тепер, я розглянула уважно витвір Олега Дроздова з усих боків і зсередини, можу сказати: він прекрасний. Це фото зі сторінки театру в фб, і воно не передає того враження, на яке здатна будівля. Враховано і обіграно ландшафт і будинки поруч. Багатьом воно здалося недоречним, але це не так. Воно сучасне, і при цьому не псує і не затуляє старих будинків поруч. Воно дуже просте, але вікна, балкони і дзеркала роблять його напівпрозорим і легким.
Всередині той самий мінімалізм, який вміє бути дуже гарним. Зала спланована просто чудово, ніхто нікому не заважає, і при досить великій кількості місць здається, що вона зовсім камерна. А от те, що відбувалося на сцені важко назвати сучасним.
Продавець дощу - п'єса американця Неша середини 1950--х. Вона була популярною в 70-ті в радянських театрах. Останніми роками її поставили в кількох містах. Мабуть, режисери вирішили згадати молодість. Вона досить цікава і має деякий простір для інтерпретацій. Тому сумно бачити, як все зводиться до серіальних сантиментів. Посилюють ефект недлречні музичні номери дуже сумнівної якості в дусі музкомедії. Кілька дуже гарних акторів старанно роблять вигляд, що з головними героями теж все гаразд. Та це, на жаль, не так. Якщо героїні 27 років, її роль не можна виконувати ні в 57, ні в 67, скільки б акторка не мала заслуг. Сцена безжальна, і такий ризик ні чим не можна виправдати.
Одним словом, вистава виявилася несподіваною. Лишається сподіватися, що наступного разу потраплю на дійсно сучасне дійство в цій по-сучасному прекрасній залі.
Оригінал на Дрімі