Польська Картотека в Україні
В Харківській академії культури відбулася прес-конференція, присвячена україно-польському проекту "Картотека" за п`єсою польського драматурга Тадеуша Ружевича. Режисер Анджей Щитко і перекладач п`єси українською Василь Саган розповіли про роботу над виставою, прем`єра якої відбудеться 17 березня.
"Картотека" Ружевича - це театр абсурду. П`єса про розгубленість післявоєнного покоління, про неможливість родинного діалогу, про втрату персональної індентичності.
Тадеуш Ружевич ( 1921- 2014) - відомий польський поет, драматург, прозаїк, лауреат багатьох державних і міжнародних літературних премій.
Будучи відомим і шанованим поетом, 1960 року він дебютував як драматург. Його «Картотека» відкрила в театрі новий тип сценічної мови. Розбиту на епізоди біографію Героя, яка не піддається простим правилам, викладено відкритою драматичною формою. Це було водночас і визволенням від традиційного «фабулярного діалогу», і спробою вловити ідентичність Героя.
Новаторством Ружевича вважають картотечне створення тексту і розкидання його у довільному порядку. Жоднен твір польських авторів не мав такого впливу на европейський театр, вона стала класикою театрального авангарда. Найважливіші образи - внутрішня пустота Героя і поток явищ, людей і речей, що пропливають його кімнатою.
Протягом вистави глядач бачить колаж із "карток", комбінації сюжетів, які можна перебирати цілу вічність, тому п`єса на має ні початку, ні кінця.
Вистава є результатом співпраці України і Польщі на шляху інтеграції до Європейської спільноти в галузі культури. Це частина проекту "Східне партнерство", яка підтримується Генеральгим консульством Республіки Польща в Харкові. Генеральний консул Республіки Польща в Харкові Януш Яблонський і віце-консул Республіки Польща з питань культури Ян Ждановский виказали свою підтримку особисто.
Хоча вік п`єси перебільшує півстоліття, Анджей Щитко вважає її зміст актуальним для сучасної України. Перше десятиліття після Другої світової війни, це вже інший час і світ, в якому з`являються лише натяки на сучасність. Але післявоєнна розгубленість оновлена, як після кожної нової війни.
Режисер наголошує, що хотів поставити саме цю п`єсу, показати світ в стані розпаду, трагізм покоління війни. Думаю, що зможу передати цією драмою проблеми сучасної Украини. Але, головне, мені хотілося б уважніше придивитися до діалогу на тему революції гідності, що йде зараз в Україні. П`єса, герой якої страждає від внутрішнього конфликту, втрачає віру в людей; людина, чия молодість була знищена війной, - а Україна зараз знаходиться в стані війни - може пролунати дуже актуально. Кріме того, я хотів би показати, що в Україні не все так ідеально и однозначно...»
Чи доцільним є порівняння післявоєнної Польщі і сьогоднішньої України - питання. Але побачити драму, яка стала класикою авангардного театру і уславила польський театр на весь світ, безомовно, варто.
Аджей Щитко порівнює накопичення спогадів і вражень зі зберанням власної картотеки, яке триває все життя. "Всі ви маєте власну картотеку. Сподіваюся, що запис в сьогодняшній картці у всіх вас буде приємним і цікавим".
Щодо співпраці з акторами, а це питання хвилювало студентів Академії, режисер зауважив, що вважає неприпустимим кричати, наполягати, наполегливо чогось вимагати від акторів. Він працює лагідно. Це підтвердив присутній актор Євген Плаксін, який назвав Анджея затишним режисером, з яким гарно працюввати і вдень, і ввечері, і ,навіть, вночі. Розповідь про співпрацю і сама була невеличкою виставою.
Анджей Щитко і сам зіграв чимало ролей і в театрі, і в кіно, мабуть, тому і ставиться до акторів обережно і піклується про них. На питання, коли він обрав професію, відповів жартом. "Муза прийшла до мене ще в школі, бо ще тоді я зрозумів, що більше не до чого не здатний".
Цей режисер безумовно здатний розповісти щось важливе, привернути нашу увагу до польської культури і дати можливість українцям поглянути на себе іншими очима. Такий погляд з іншого боку може бути дуже цікавим. Перевірити це можна буде 17 березня в театрі ім. Шевченка.