Василь Стус прожив всего 47 років, з них близько 15 в таборах і засланні. 1984 рік, йому 46, він пише до сина з табору в Пермській області, в якому невдовзі і загине:
“Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи - коли буде) - намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її - небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу - кращати, а не гіршати.
Любов - то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш - то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю.
Не знай поганих дівчат - хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава Богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я - коло них).
Так було і з мамою-Валею - найкращою, найлюдянішою, найцнотливішою моєю дівчиною: я став кращий од неї, вона - од мене.."
(с) Василь Стус (з листа до сина)