"Мудра дівчина"
Не так давно обіцяла здивувати вас казкою «Мудра дівчина», яку я вичитала у книзі Антоніни Гармаш-Литвин. А якщо точніше - її заключною частиною.
Далі пропоную перечитати той варіант, який знайомий всім нам із дитинства, і продовження, яке я знайшла в книзі «Голос утопленого села».
Слова, виділені курсивом - це традиційний варіант завершення казки, який ми усі знаємо, а текст, що йде далі взятий із книги Антоніни Гармаш-Литвин.
Було собі два брати - один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:
- Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:
- Віддай мені корову назад! Той каже:
- Брате! Я ж тобі за неї відробив!
- Що ти там відробив,- як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!
Бідному жалко стало своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до пана. Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні,- то він і каже Їм:
- Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.
- Кажіть, пане!
- Слухайте: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.
Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:
- От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш нд панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!
Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:
- Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?
- Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно й є.
- А яка ж загадка, тату? - Маруся питає.
- Та така: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?
- Е, тату, ситніш над усе - земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе - думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе - сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
- Чи ба? - каже батько.- Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.
Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
- Ану, відгадали?
- Відгадали, пане,- кажуть обидва. От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішить, та й каже:
- Ситніш, пане, над усе - ваші кабани, а прудкіш над усе - ваші хорти, а миліш над усе - гроші! - Е, брешеш, брешеш! - каже пан. Тоді до вбогого:
- Ану, ти!
- Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
- Правда, правда! - каже пан.- Ну, а прудкіш що на світі?
- Прудкіш, пане, над усе - думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.
- Так! Ну, а миліш? - питає він.
- А миліш над усе - сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
- Так, усе! - говорить пан.- Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?
- Та що ж, пане,- каже вбогий,- є в мене дочка Маруся,- так це вона мене так навчила. Пан аж розсердився:
- Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.
Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:
- Чого ви, тату, плачете?
- Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на снідання.
А дочка взяла горщечок каші та й каже:
- Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому,- нехай він виоре, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що Їм треба вилупитись з цих яєць.
Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:
- Так і так дочка казала.
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:
- Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то буде лихо.
Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка й каже:
- Чого ви, тату, плачете?
- Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом'яла, спряла і виткала сто локіт полотна.
Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:
- Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.
Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити»... Потім думав, думав та й каже чоловікові:
- Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні вбута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!
Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:
- Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.
І розказав їй усе. Маруся каже:
- Не журіться, тату,- все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.
Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає - одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:
- Прицькуйте її собаками!
Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана в світлицю, поздоровкалась та й каже:
- Ось вам, пане, гостинець.- Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він - пурх та й вилетів у відчинене вікно!
А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає:
- Чого вам, люди добрі?
- Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша,- один каже.
А другий чоловік каже:
- Ні, брехня,- моя! Розсудіть нас, пане! От пан думав, думав та й каже:
- Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить,- та й привела.
От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому бігти,- взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже: - Ви лоша прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть - котра побіжить до лошати, то та й привела.
Зараз так і зробили. Пустили їх - так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.
Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.
Отже, виконала панові забаганки. А як побачив пан, яка дівчина гарненька, питає:
- Підеш за мене заміж?
Дівчина глянула на пана: молодий, вродливий. Спаленіла за свій «одяг» та й каже, сором’язливо опустивши очі:
- Я згодна. Питайте дозволу батьків.
Відгуляли пишне весілля. Зажила весело молода пара. Молодиця наче вродилася у маєтку: всьому знає дати лад і гаразд.
До пана приходили люди, аби розсудив їх. Але пан заборонив жінці судити. Одного разу прийшли двоє сусідів, як колись її батько з дядьком. Їздили вони на ярмарок. В одного кобила у возі, у другого - воли. Коли ночували, кобила ожеребилася. Лошатко, зіпнувшись на ноги доплентало собі та й лягло під воза між волами сусіда. Коли прокинулися господарі, почалася сварка: господар кобили справедливо твердить, що то його лоша, бо його кобила була жеребна. А сусід, що того віл народив лоша.
Панові було ніколи розбиратися, чи то лінь, бо присудив лоша сусідові з волами: де знайшли, біля чийого воза, тому і належить лоша.
Люди пішли. Господар кобили мало не плаче: де ж таки видано, щоб лоша народилося від волів. Знаючи, що молода пані з простих, вирішив піти до неї поскаржитись. Молодиця порадила, що робити.
Пан щоранку їздив на кінну прогулянку. Там, де їхав пан, господар кобили розкидав на траві невід і вдавав, що ловить рибу. Пан здивовано зупинився і запитує чоловіка:
- А хіба риба буває у траві?
Чоловік відповів:
- Та якщо віл вродив лоша, то чом у траві не може бути риба?
Пан спаленів од сорому: справді, поспішаючи, розсудив мужиків по-дурному. Його вже самого совість мучила. Але ж мужик не міг сам додуматися до хитрощів із рибою в траві. І тут пан здогадався:
- Кажи, чоловіче, хто тебе навчив так робити?
Чоловік довго одмагався, та коли пан пригрозив, признався, що пані. Тільки дуже просив аби той не карав свою жінку, бо ж вона така добра і розумна.
Пан наказав, щоб повернули лоша господареві і пішов до жінчиних покоїв.
- Я ж тобі казав, щоб ти не втручалася у мої судилища! Забирайся до свого батька, щоб мої очі тебе не бачили!
Трохи охоловши, дозволив узяти те, що для неї найцінніше, з собою.
Жінка слухняно склала дещо з речей і просить чоловіка:
- Ми так любо прожили з тобою, давай і попрощаємось любенько. Я накажу приготувати святковий обід, а тоді й піду собі.
- Не підеш, а поїдеш! Я віддаю тобі бричку і коней. Все-таки ми добре жили з тобою…
Пана аж вдавив жаль, але він не показав, пішов у свою кімнату…
За обідом жінка подала вино:
- Випиймо за те найкраще, що було між нами!
Випили, пан пішов до себе і міцно заснув, бо молода пані підлила йому сонного зілля.
Запрягла бричку, яку пан подарував, наказала слугам винести сонного пана та й поїхала до батька. Там обережно винесла його, поклала на постіль. Пан спав аж до ранку. Прокидається, обводить навколо очима і не стямиться: де ж він є? Чує, його жінка співає… Встає, бачить, що він у хаті тестя.
- Жінко, як я тут опинився? Що ти зі мною вчинила?
- Чоловіче, згадай, що ти вирядив мене до батька.
- Так, але чому я тут?
- А ти пам’ятаєш, що ти мені дозволив узяти з собою те, що мені найдорожче? А нічого ціннішого за тебе, мій любий муже, для мене в усьому твоєму маєтку немає!
У пана аж серце зайшлося від розчулення і радості. Він подумав, що кращої, розумнішої і милішої жінки немає в цілому світі.
- Збирайся та поїдемо додому.
Відтоді всі справи робили разом. Пан пригнітив свою пиху, в усьому радився з жінкою. Бо мудра і вірна дружина дорожча від багатств і почестей.