Шлях додому
Любов до Батьківщини вимірюється відстанню. Тільки далеко від неї ти починаєш дійсно відчувати, що тобі її бракує. Без слів, віршів, пісень, на рівні думки, емоції, настрою. Вона виринає зі спогадів, визирає крізь кущі під час солодкого сну, або просто вгадується у незнайомих пейзажах. Навіть якщо ти хочеш викинути до сміття цю нав’язливу думку, вона все одно повертається знову і знову. Неважливо, що ім’я її заплямоване, а гідність розтоптано, головне - це віра. Треба вірити у краще, сподіватися на щасливу долю, сидячи і чекаючи миті повернення додому.
Але час спливає, а вона все не настає і не настає. Це найгірше. Оскільки незнання часових проміжків вбиває надію, а крім неї у вас нічого немає, лише величезна дірка в душі. Час - кат, і чим більше часу ви проводитиме на чужині, тим збільшаться ваші страждання від тортур, а їхня різноманітність, навпаки, зросте.
Звикнути звичайно ж можна, цьому ніхто не буде заперечувати, та що важить звичка проти любові? Ніщо… Це як одружитись із некоханою людиною, а мріяти і згадувати лише одну її, ту, яка завжди залишиться світлим променем у вашому серці.
А тоді, коли ви повністю викинете з голови жахливі думки, аби не скривдити свої почуття ще більше, настане момент істини - додому! Я можу їхати додому!!! Цю мить ні з чим не зрівняти, це солодке відчуття радості й суму, щастя та здивування, ой, як же гарно стало на душі. Потім дорога. Величезна-величезна, довга-предовга та трохи лячна, але воно того варте. Варте такої знайомої стежки, варте п’янких ароматів квітів, варте рідних облич та їхніх усмішок. В такі секунди по-справжньому усвідомлюєш чистоту свого кохання, коли серце наповнюється невимовним задоволенням від усього, що оточує тебе. Це і є любов!
Але час спливає, а вона все не настає і не настає. Це найгірше. Оскільки незнання часових проміжків вбиває надію, а крім неї у вас нічого немає, лише величезна дірка в душі. Час - кат, і чим більше часу ви проводитиме на чужині, тим збільшаться ваші страждання від тортур, а їхня різноманітність, навпаки, зросте.
Звикнути звичайно ж можна, цьому ніхто не буде заперечувати, та що важить звичка проти любові? Ніщо… Це як одружитись із некоханою людиною, а мріяти і згадувати лише одну її, ту, яка завжди залишиться світлим променем у вашому серці.
А тоді, коли ви повністю викинете з голови жахливі думки, аби не скривдити свої почуття ще більше, настане момент істини - додому! Я можу їхати додому!!! Цю мить ні з чим не зрівняти, це солодке відчуття радості й суму, щастя та здивування, ой, як же гарно стало на душі. Потім дорога. Величезна-величезна, довга-предовга та трохи лячна, але воно того варте. Варте такої знайомої стежки, варте п’янких ароматів квітів, варте рідних облич та їхніх усмішок. В такі секунди по-справжньому усвідомлюєш чистоту свого кохання, коли серце наповнюється невимовним задоволенням від усього, що оточує тебе. Це і є любов!