Сергій Жадан - Госпелс і спірічуелс
Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі,
в якій воно опинилось, сучасне мистецтво
цікавиться виключно чорно-білими карточками,
на яких сфотографовані наші легені - діряві,
наче вітрила китайських
риболовецьких
човнів.
Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи,
котрі існують паралельно з офіційною культурою,
і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.
Скажімо, греко-католики Галичини,
котрі говорять: смерть - це будильник,
ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він
будить тебе своїм сатанинським дзеленьчанням,
починаєш нити:
мовляв, ще п\'ять хвилин,
всього лише п\'ять хвилин.
На різдвяні свята, мені довелось переїжджати
польсько-український кордон,
і це був повен автобус греко-католиків Галичини,
жінки в хустках, з тисячею
растаманських амулетів та оберегів,
жінки, котрі сплавили в Пшемишлі
різдвяний спирт і на виручене бабло
закупили іконки, свічки і потягані мощі святих
для своїх теплих греко-католицьких приходів.
Але дві жінки - очевидно, це були жінки
без амулетів та оберегів - щось не скинули,
не встигли скинути, не закупили мощі
для свого приходу, і розуміли що їм за це буде,
як вони влетіли, не дивно, що поводились вони
агресивно, чіплялись до інших жінок,
до їхніх іконок, і поступово все це
перетворювалось на великі розборки,
сукаблядь - кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття, сукаблядь - повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп\'яття, сукаблядьсукаблядь - шепотіли вві сні дітлахи,
жуючи солодку ґанджу.
І від цих слів вогняний вихор
здіймався над сніговими полями,
ага - саме вогняний вихор,
і доки це все тривало,
сніг згортався,
мов кров,
на холодних полях Галичини.
Але варто було цим сукам
перетнути державний кордон,
як будь-ласка - тиша запала в автобусі,
навіть діти перестали жувати ґанджу,
така запала тиша.
І в цій тиші якась одна жінка - можливо,
найбільш набожна, можливо, якраз
навпаки - та, котра не скинула спирт,
але якась одна затягла колядку.
І незабаром уже всі жінки в теплих хустках,
і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок,
і навіть діти, котрі також давно від всього
цього опухли, почали співати старих колядок,
і дивні були це колядки, скажу я вам,
дуже дивні,
якщо говорити своїми словами,
то десь такі:
Тепло й благодать сходять на землю Галичини,
на наші теплі приходи, на наші церкви,
криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.
Спаситель стоїть поміж наших овець,
в руках у нього - коров\'ячий дзвоник,
і він грає нам наше греко-католицьке ска.
Цар Соломон приходить на Галичину
з боку словацьких гір,
із серця в нього росте прикарпатська ганджа,
з якої він наробить куті для веселих
дітей з прикордонних районів.
І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,
говорять -радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,
Син божий народився.
І сніг падає на землю.
І земля падає на сніг.
спер тут
Госпелз и спиричуэлс
Чем интересуется современное искусство? В той дыре,
в которой оно очутилось, современное искусство
интересуется исключительно чёрно-белыми карточками,
на которых сфотографированы наши лёгкие - дырявые,
как паруса китайских
рыболовецких
лодок.
При этом есть целые этнические и религиозные группы,
которые существуют параллельно с официальной культурой
и не заморачиваются по поводу смерти искусства.
Скажем, греко-католики Галиции,
которые говорят: смерть - это будильник,
ты сам заводишь его на шесть часов утра, а когда он
будит тебя своим дьявольским звоном,
начинаешь ныть,
мол, ещё пять минут,
всего лишь пять минут…
На рождественские праздники мне довелось переезжать
через польско-украинскую границу.
И это был полный автобус греко-католиков Галиции,
женщины в платках, с тысячей
растаманских амулетов и оберегов,
женщины, которые сплавили в Пшемышле
рождественский спирт и на вырученное бабло
закупили иконки, свечки и потасканные мощи святых
для своих греко-католических приходов.
Но две женщины - очевидно, это были женщины
без амулетов и оберегов - что-то не скинули,
не успели скинуть, не закупили мощи
для своего прихода и понимали, что им за это будет,
как они влетели, неудивительно, что вели они себя
агрессивно, цеплялись к другим женщинам,
к их иконкам, и постепенно всё это
превращалось в серьёзные разборки,
сукаблядь - кричала одна другой, как старое
вудуистское проклятие,
сукаблядь - повторяли водители, сжимая в руках серебряные
распятия,
сукаблядьсукаблядь - шептали во сне детишки,
не переставая жевать сладкую ганджу.
И от этих слов огненный вихрь
поднимался над снежными полями,
да-да, огненный вихрь,
и пока всё это продолжалось,
снег сворачивался,
как кровь,
на холодных полях Галиции.
Но стоило этим сукам
пересечь государственную границу,
как пожалуйста -
в автобусе стало тихо,
даже дети перестали жевать ганджу,
такая наступила тишина.
И в этой тишине одна женщина - может,
самая набожная, может, как раз
наоборот - та, что не сбагрила спирт,
неважно, какая-то одна затянула колядку.
И вскоре уже все женщины в тёплых платках,
и водители, которые давно уже опухли от этих колядок,
и даже дети, которые тоже давно от всего
этого опухли, начали петь старые колядки,
и странные это были колядки, я вам скажу,
очень странные,
если передавать их своими словами,
то где-то такие:
Тепло и благодать сходят на землю Галиции,
на наши тёплые приходы, на наши церкви,
крытые серебром и авиационным дюралюминием.
Спаситель стоит посреди наших овец,
в руках у него - коровий колокольчик,
и он играет нам наше греко-католическое ска.
Царь Соломон приходит в Галицию
со стороны словацких гор,
из его сердца растёт прикарпатская ганджа,
из которой он наварит кутьи для весёлых
детей из приграничных районов.
И председатели колхозов, выходя ему навстречу,
говорят - радуйся, Соломон, радуйся, Спаситель,
Сын божий народился.
И снег падает на землю.
И земля падает на снег.
в якій воно опинилось, сучасне мистецтво
цікавиться виключно чорно-білими карточками,
на яких сфотографовані наші легені - діряві,
наче вітрила китайських
риболовецьких
човнів.
Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи,
котрі існують паралельно з офіційною культурою,
і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.
Скажімо, греко-католики Галичини,
котрі говорять: смерть - це будильник,
ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він
будить тебе своїм сатанинським дзеленьчанням,
починаєш нити:
мовляв, ще п\'ять хвилин,
всього лише п\'ять хвилин.
На різдвяні свята, мені довелось переїжджати
польсько-український кордон,
і це був повен автобус греко-католиків Галичини,
жінки в хустках, з тисячею
растаманських амулетів та оберегів,
жінки, котрі сплавили в Пшемишлі
різдвяний спирт і на виручене бабло
закупили іконки, свічки і потягані мощі святих
для своїх теплих греко-католицьких приходів.
Але дві жінки - очевидно, це були жінки
без амулетів та оберегів - щось не скинули,
не встигли скинути, не закупили мощі
для свого приходу, і розуміли що їм за це буде,
як вони влетіли, не дивно, що поводились вони
агресивно, чіплялись до інших жінок,
до їхніх іконок, і поступово все це
перетворювалось на великі розборки,
сукаблядь - кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття, сукаблядь - повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп\'яття, сукаблядьсукаблядь - шепотіли вві сні дітлахи,
жуючи солодку ґанджу.
І від цих слів вогняний вихор
здіймався над сніговими полями,
ага - саме вогняний вихор,
і доки це все тривало,
сніг згортався,
мов кров,
на холодних полях Галичини.
Але варто було цим сукам
перетнути державний кордон,
як будь-ласка - тиша запала в автобусі,
навіть діти перестали жувати ґанджу,
така запала тиша.
І в цій тиші якась одна жінка - можливо,
найбільш набожна, можливо, якраз
навпаки - та, котра не скинула спирт,
але якась одна затягла колядку.
І незабаром уже всі жінки в теплих хустках,
і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок,
і навіть діти, котрі також давно від всього
цього опухли, почали співати старих колядок,
і дивні були це колядки, скажу я вам,
дуже дивні,
якщо говорити своїми словами,
то десь такі:
Тепло й благодать сходять на землю Галичини,
на наші теплі приходи, на наші церкви,
криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.
Спаситель стоїть поміж наших овець,
в руках у нього - коров\'ячий дзвоник,
і він грає нам наше греко-католицьке ска.
Цар Соломон приходить на Галичину
з боку словацьких гір,
із серця в нього росте прикарпатська ганджа,
з якої він наробить куті для веселих
дітей з прикордонних районів.
І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,
говорять -радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,
Син божий народився.
І сніг падає на землю.
І земля падає на сніг.
спер тут
Госпелз и спиричуэлс
Чем интересуется современное искусство? В той дыре,
в которой оно очутилось, современное искусство
интересуется исключительно чёрно-белыми карточками,
на которых сфотографированы наши лёгкие - дырявые,
как паруса китайских
рыболовецких
лодок.
При этом есть целые этнические и религиозные группы,
которые существуют параллельно с официальной культурой
и не заморачиваются по поводу смерти искусства.
Скажем, греко-католики Галиции,
которые говорят: смерть - это будильник,
ты сам заводишь его на шесть часов утра, а когда он
будит тебя своим дьявольским звоном,
начинаешь ныть,
мол, ещё пять минут,
всего лишь пять минут…
На рождественские праздники мне довелось переезжать
через польско-украинскую границу.
И это был полный автобус греко-католиков Галиции,
женщины в платках, с тысячей
растаманских амулетов и оберегов,
женщины, которые сплавили в Пшемышле
рождественский спирт и на вырученное бабло
закупили иконки, свечки и потасканные мощи святых
для своих греко-католических приходов.
Но две женщины - очевидно, это были женщины
без амулетов и оберегов - что-то не скинули,
не успели скинуть, не закупили мощи
для своего прихода и понимали, что им за это будет,
как они влетели, неудивительно, что вели они себя
агрессивно, цеплялись к другим женщинам,
к их иконкам, и постепенно всё это
превращалось в серьёзные разборки,
сукаблядь - кричала одна другой, как старое
вудуистское проклятие,
сукаблядь - повторяли водители, сжимая в руках серебряные
распятия,
сукаблядьсукаблядь - шептали во сне детишки,
не переставая жевать сладкую ганджу.
И от этих слов огненный вихрь
поднимался над снежными полями,
да-да, огненный вихрь,
и пока всё это продолжалось,
снег сворачивался,
как кровь,
на холодных полях Галиции.
Но стоило этим сукам
пересечь государственную границу,
как пожалуйста -
в автобусе стало тихо,
даже дети перестали жевать ганджу,
такая наступила тишина.
И в этой тишине одна женщина - может,
самая набожная, может, как раз
наоборот - та, что не сбагрила спирт,
неважно, какая-то одна затянула колядку.
И вскоре уже все женщины в тёплых платках,
и водители, которые давно уже опухли от этих колядок,
и даже дети, которые тоже давно от всего
этого опухли, начали петь старые колядки,
и странные это были колядки, я вам скажу,
очень странные,
если передавать их своими словами,
то где-то такие:
Тепло и благодать сходят на землю Галиции,
на наши тёплые приходы, на наши церкви,
крытые серебром и авиационным дюралюминием.
Спаситель стоит посреди наших овец,
в руках у него - коровий колокольчик,
и он играет нам наше греко-католическое ска.
Царь Соломон приходит в Галицию
со стороны словацких гор,
из его сердца растёт прикарпатская ганджа,
из которой он наварит кутьи для весёлых
детей из приграничных районов.
И председатели колхозов, выходя ему навстречу,
говорят - радуйся, Соломон, радуйся, Спаситель,
Сын божий народился.
И снег падает на землю.
И земля падает на снег.