дощ і ВДВ
про неї (Москву) важко писати якщо не жив тут. я не жив, але, наразі, мені вдоста. бо тут дощ. нєє, якби дощ - мряка. така як у нас в жовтні буває, мокра, мілка і холодна, вона залазить у всі шпарини, мочить мені фліску, мочить мені фотіка, застилає пеленою окуляри, ууу. короче, насправді, ця мряка афігєнна, бо ж вдома така спека. але єж ВДВ. день ВДВ у Львові був стихійним лихом. у Москвіж це.. мм.. цунамі? ураган Джесіка? фільм Тарас Бульба? гірше. я в шоці. їх тищі, вони всі бухі, неадекватні. вони орають і махають тупорилими прапорами. :) це не може бути в реальному житті, це якісь комікси, чи книги Бушкова. позавішувані медалями, всі у тільняшках, всі такі тіпочки с района обличчям. хоча трапляються і мілашки. переживаю за дівчат, вони ж такі всі накачані красавчіки. :) Настя буде пісять кип*ятком :)
ночував я в прекрасного білоруса (а ти вообще знаешь Ніку? - яку Ніку? ах, Ніку.. нєа, не знаю, гг :)), потім дооовго їхау на Царіцино, звідтам ще на електричці у південному керунку. і то всьо Москва. а потім ще більша буде. я починаю переживати, що цей монстр пожере з часом весь світ. про це ми розмовляли з Євгненієм у електрині (Очеретяний Кіт форевер, оуо!). чувак почув, що я їду на йог останцію, повів за собою, провів до потрібного мені будинку, розповідав про рідний Волгоград, про те, що масквічі байдужі до всього, інертні, що він за два роки почав з нуля заробляти 60 тисяч рублєй і що в Волгограді дуже кльово, але він туди не вернеця нізащо, що звонила йому якась з дівок, просилася уклінно аби він її забрав до себе, а вона йому буде дітей нарожать, возмущався мені з цьтого приводу. а взагалі кльовий чувак такий, записав його мейл. шарить про автостоп і про вписки, заночує за потреби :)
дівчата катаюцця по Москві з Настиним другом, Мел десь тусить на своїй вписці, а я сиджу в кафе Арбат на Арбаті і роблю вигляд, що п*ю дуже чорний чай (а рублів все менше і менше, най би вони ся сказили зі своїми цінами).
домовилися, що біля мавзалєю сі здибаємо о 18й, але ж блін, там сплошне ведеве всюди, їх реально там як тарганів, і лізуть з усії усюд, по всій Москві патрулі, кінна міліція, спецназ, в провулках танки, в каналах підводні лодки, у небі - вертольоти і винищувачі. забрехався.
цікаво, що за 2 дні в Москві, привезли мене молдовани, помогла вписатися українка і ще одна українка, вписали до білоруса, інша вписка (сьогоднішся) - українська, чувак в електрині - з Волгограду, в маках - узбеки, киргизи, на будівництві і підмітають - таджики, роздають листівки - негри (афроросіяни?).
Я ХОЧУ ПАЗНАКОМІЦА С МАСКВІЧЬОМ ІЛІ МАСКВІЧКААААЙ! :)))
але так, щоб тру, щоб в 10 поколінні, щоб булошная і варєнішная, щоб ааа і щоб без ненависті до панаєхавших (якщо це можливо:).
до речі, про Арбат. тут нєфіг шо робити. суцільні ресторани і сувеніри. нашому брату хічхайкеру ніфіга цікавого, все дорого, тищі ходять туди, тищі назад. ото хіба старбакс і вай-фай. але ж і то все дорого. за 2 дні в нікуди пішло 1,5 тищі рублів. я фігєю, дорогая рєдакція.
мало не забув. вся Москва і особливо метро у мене сприймаються крізь призму МЕТРО 2033. на станціях я уявляю собі картинки з книги, або щось на кшталт: оо, а тут були дикуни, тут фашисти, тут комуняки, оце той перегон з чорними трубами і дивними звуками, а тут вихід в Метро-2, у блін, кльово... :)))
завтра у нас літак, отож полетимо на Іркутськ. хтозна, як з інтернетом на тих теренах. Москву хочеться залишити і переварити. змолоти її в собі на силос, пережити це все, відчути і вчути, всмоктити зі шлунковим соком і тоді вирішити - хочеться сюди ще, чи ні.
(мені пора в дощ, бо скоро 18, а від Арбату до Красної Площі пиляти і пиляти, тож, дітки, будьте чемні :))
ночував я в прекрасного білоруса (а ти вообще знаешь Ніку? - яку Ніку? ах, Ніку.. нєа, не знаю, гг :)), потім дооовго їхау на Царіцино, звідтам ще на електричці у південному керунку. і то всьо Москва. а потім ще більша буде. я починаю переживати, що цей монстр пожере з часом весь світ. про це ми розмовляли з Євгненієм у електрині (Очеретяний Кіт форевер, оуо!). чувак почув, що я їду на йог останцію, повів за собою, провів до потрібного мені будинку, розповідав про рідний Волгоград, про те, що масквічі байдужі до всього, інертні, що він за два роки почав з нуля заробляти 60 тисяч рублєй і що в Волгограді дуже кльово, але він туди не вернеця нізащо, що звонила йому якась з дівок, просилася уклінно аби він її забрав до себе, а вона йому буде дітей нарожать, возмущався мені з цьтого приводу. а взагалі кльовий чувак такий, записав його мейл. шарить про автостоп і про вписки, заночує за потреби :)
дівчата катаюцця по Москві з Настиним другом, Мел десь тусить на своїй вписці, а я сиджу в кафе Арбат на Арбаті і роблю вигляд, що п*ю дуже чорний чай (а рублів все менше і менше, най би вони ся сказили зі своїми цінами).
домовилися, що біля мавзалєю сі здибаємо о 18й, але ж блін, там сплошне ведеве всюди, їх реально там як тарганів, і лізуть з усії усюд, по всій Москві патрулі, кінна міліція, спецназ, в провулках танки, в каналах підводні лодки, у небі - вертольоти і винищувачі. забрехався.
цікаво, що за 2 дні в Москві, привезли мене молдовани, помогла вписатися українка і ще одна українка, вписали до білоруса, інша вписка (сьогоднішся) - українська, чувак в електрині - з Волгограду, в маках - узбеки, киргизи, на будівництві і підмітають - таджики, роздають листівки - негри (афроросіяни?).
Я ХОЧУ ПАЗНАКОМІЦА С МАСКВІЧЬОМ ІЛІ МАСКВІЧКААААЙ! :)))
але так, щоб тру, щоб в 10 поколінні, щоб булошная і варєнішная, щоб ааа і щоб без ненависті до панаєхавших (якщо це можливо:).
до речі, про Арбат. тут нєфіг шо робити. суцільні ресторани і сувеніри. нашому брату хічхайкеру ніфіга цікавого, все дорого, тищі ходять туди, тищі назад. ото хіба старбакс і вай-фай. але ж і то все дорого. за 2 дні в нікуди пішло 1,5 тищі рублів. я фігєю, дорогая рєдакція.
мало не забув. вся Москва і особливо метро у мене сприймаються крізь призму МЕТРО 2033. на станціях я уявляю собі картинки з книги, або щось на кшталт: оо, а тут були дикуни, тут фашисти, тут комуняки, оце той перегон з чорними трубами і дивними звуками, а тут вихід в Метро-2, у блін, кльово... :)))
завтра у нас літак, отож полетимо на Іркутськ. хтозна, як з інтернетом на тих теренах. Москву хочеться залишити і переварити. змолоти її в собі на силос, пережити це все, відчути і вчути, всмоктити зі шлунковим соком і тоді вирішити - хочеться сюди ще, чи ні.
(мені пора в дощ, бо скоро 18, а від Арбату до Красної Площі пиляти і пиляти, тож, дітки, будьте чемні :))