78. End of the Beginning
У парламентському буфеті було чисто, підлогу старанно підметено, вазони з квітами прикрашені національним стрічками, буфетчиця Варя підкреслено ввічлива з усіма. Перед телевізором навколо столика дихатомічно згуртувалися колишні друзі-вороги - Юлія Володимирівна, Петро Олексійович, Олександр Юрійович, Олександр Валентинович, Микола Володимирович. Юрій Іванович теж сидів тут, правда, трохи осторонь, у кутку. Він чинно склав миті руки на колінах, тверезий і тихий. Нетерплячий Олександр Валентинович згинав і розгинав під столом пальці, зберігаючи, втім, відсторонений вираз обличчя. Юлія Володимирівна крошила хліб і з втомленою зацікавленістю спостерігала за збудженною біганиною депутатів у сесійній залі. Петро Олексійович поступово наливався жовчу - за будь-яких розкладів йому вже нічого не світило, але звичка перебувати в центрі політичних інтриг примушувала його жадібно стежити за подіями у парламенті.
- Сучка! - прошипів він. - Все через тебе! Работалі б сібє на благо Родіни і горя не знали.
- Менше треба було ковдру на себе тягнути, - парирувала Юлія Володимирівна.
- Воровка! - завчено сказав Пєтя.
- Корупціонер! - автоматично відповіла Юлія Володимирівна.
- Мої шляхетні друзі! - пролунав з екрану голос Народного Президента. Потім було про сокиру війни, про алгоритм злагоди, ще про щось національно важливе.
Знайоме пикання системи "Рада" примусило присутніх напружитися.
- Як думаєте, виберуть? - запитав хтось.
- Думаю, так, - сказав Коля. - Регіони проголосують "за". Це зрада Майдану! - механічно додав він.
- Вам значить можна шашні крутити з Регіонами, а мені не можна, шкідливо? Негарно виходить! - озвався з кута Юрій Іванович.
Писк припинився, на екрані з'явилося табло з результатами.
- М-да... - сказала Юлія Володимирівна, піднімаючися з-за столу. - А може, це і не так страшно, колеги?
Юрій Іванович встав і, не попрощавшися, з високо піднятою головою залишив буфет.
Петро Олексійович провів його недобрим поглядом.
- Вітаю вас, панове, із закінченням політичної кризи - беземоційно сказала Юлія Володимирівна.
- Бляклий фінал, - сказав Микола Володимирович.
- Що ж тепер з нами всіма буде... - тихо промовив Петя і раптом вибухнув: - Нада било єго убрать! - На обличчі Петра Олексійовича з'явилися неприємні бурі плями. - Да! Да! Да!!! Убіть! Похітіть! Смєстіть! Заточіть! Надо било дєйствовать! Он нічєрта не похож на настоящего прем'єра. Чортов бурят.
- А как же я? - схлипнув Олександр Юрійович. - Мене ліквідували...
- Та так само як всі ми, - відповів Олександр Валентинович і влучно кинув скручену паперову серветку у смітник біля іншого столику.
- Юлькін пріхвостєнь! Всє ви тут жалкіє завістлівиє нічтожєства! - Пєтя важко засопів. - Я! Я! Должєн бил бить прем'єром! Тока я одін! - вигукнув він і ляснув кулаком по столі, так що задрижчали горнятка. - Скока я в вєрності клялся, скока божілся, скока дєнєг ушло на заходи...
- А я руку простягла... Негарно якось вийшло з тією рукою, - невесело сказала Юлія Володимирівна і подивилася на свою руку.
- Я ещьо покажу! - не вгамовувався між тимПєтя, хитаючи головою. - Я доведу! Ви мене ще побачите!
- А мене до виборів - вже ні, - сказала Юлія Володимирівна, витягла з гаманця 3 гривні, поклала на стіл на столі і попрявувала до виходу. - Я в регіони. Коля, Саша... Годі телевізор дивитися. Нас чекають великі справи. - Юлія Володимирівна дістала з сумочки помаранчеву хусточку і одягла на голову.
- Сучка! - прошипів він. - Все через тебе! Работалі б сібє на благо Родіни і горя не знали.
- Менше треба було ковдру на себе тягнути, - парирувала Юлія Володимирівна.
- Воровка! - завчено сказав Пєтя.
- Корупціонер! - автоматично відповіла Юлія Володимирівна.
- Мої шляхетні друзі! - пролунав з екрану голос Народного Президента. Потім було про сокиру війни, про алгоритм злагоди, ще про щось національно важливе.
Знайоме пикання системи "Рада" примусило присутніх напружитися.
- Як думаєте, виберуть? - запитав хтось.
- Думаю, так, - сказав Коля. - Регіони проголосують "за". Це зрада Майдану! - механічно додав він.
- Вам значить можна шашні крутити з Регіонами, а мені не можна, шкідливо? Негарно виходить! - озвався з кута Юрій Іванович.
Писк припинився, на екрані з'явилося табло з результатами.
- М-да... - сказала Юлія Володимирівна, піднімаючися з-за столу. - А може, це і не так страшно, колеги?
Юрій Іванович встав і, не попрощавшися, з високо піднятою головою залишив буфет.
Петро Олексійович провів його недобрим поглядом.
- Вітаю вас, панове, із закінченням політичної кризи - беземоційно сказала Юлія Володимирівна.
- Бляклий фінал, - сказав Микола Володимирович.
- Що ж тепер з нами всіма буде... - тихо промовив Петя і раптом вибухнув: - Нада било єго убрать! - На обличчі Петра Олексійовича з'явилися неприємні бурі плями. - Да! Да! Да!!! Убіть! Похітіть! Смєстіть! Заточіть! Надо било дєйствовать! Он нічєрта не похож на настоящего прем'єра. Чортов бурят.
- А как же я? - схлипнув Олександр Юрійович. - Мене ліквідували...
- Та так само як всі ми, - відповів Олександр Валентинович і влучно кинув скручену паперову серветку у смітник біля іншого столику.
- Юлькін пріхвостєнь! Всє ви тут жалкіє завістлівиє нічтожєства! - Пєтя важко засопів. - Я! Я! Должєн бил бить прем'єром! Тока я одін! - вигукнув він і ляснув кулаком по столі, так що задрижчали горнятка. - Скока я в вєрності клялся, скока божілся, скока дєнєг ушло на заходи...
- А я руку простягла... Негарно якось вийшло з тією рукою, - невесело сказала Юлія Володимирівна і подивилася на свою руку.
- Я ещьо покажу! - не вгамовувався між тимПєтя, хитаючи головою. - Я доведу! Ви мене ще побачите!
- А мене до виборів - вже ні, - сказала Юлія Володимирівна, витягла з гаманця 3 гривні, поклала на стіл на столі і попрявувала до виходу. - Я в регіони. Коля, Саша... Годі телевізор дивитися. Нас чекають великі справи. - Юлія Володимирівна дістала з сумочки помаранчеву хусточку і одягла на голову.