63. Він повернувся
Юлія Володимирівна і Коля нудилися біля великої скляної стіни аеропорту "Бориспіль", кволо помахуючи маленькими українськими прапорцями. Нарешті на злітній смузі з'явився приватний літак без опізнавальних знаків, який щойно прибув невідомо звідки - чи то з Німеччини, чи то з Туреччини, чи то з Алтайщини. Ніяких оголошень щодо його прибуття не було.
- Скажу відверто, мені було трохи сумно без нього весь цей час, - сказала Юлія Володимирівна.
- Зараз почнеться. Буде критикувати уряд, - невесело відгукнувся Коля, розтираючи зомлілу руку з прапорцем, - пхати скрізь свого носа.
- Пішли, Колю, - тихо сказала Юлія Володимирівна і поклала прапорець до сумочки. - Кожен з нас на своєму місці.
Вони дісталися дверей, через які виходили пасажири. Тут вже було досить людно, тому їм легко було загубитися у натовпі. За хвилину двері відчинилися, і в проході виникла знайома фігура секретаря РНБО.
- Український народе! Любімиє моі соотєчіствєннікі! - перекотами провінційного трагика заревів він, вирвав з чиїхось рук квіти, підхопив під руку ошелешену жінку, яка намагалася пояснити, що вона зустрічає онуку, поцілував її у лоб і швидко поволок до виходу з аеропорту. Його радісні вигуки ще довго перекрикивали оголошення по аеропорту:
"Дякую за підтримку! Дякую за листи!.. Це чорний піар... Нічого про генпрокурора я не знаю... Та я взагалі слабо уявляю, де та Молдова.. Не знаю ніякого Григоришина! Я лікувався! Розумієте? Лікувався!
- Ех, боюся, буде він займатися російсько-українськими відносинами, - кинула Юлія Володимирівна, проводжаючи поглядом могутню спину секретаря РНБО, яка щасливо посмикувалася у променях сонця.
- Скажу відверто, мені було трохи сумно без нього весь цей час, - сказала Юлія Володимирівна.
- Зараз почнеться. Буде критикувати уряд, - невесело відгукнувся Коля, розтираючи зомлілу руку з прапорцем, - пхати скрізь свого носа.
- Пішли, Колю, - тихо сказала Юлія Володимирівна і поклала прапорець до сумочки. - Кожен з нас на своєму місці.
Вони дісталися дверей, через які виходили пасажири. Тут вже було досить людно, тому їм легко було загубитися у натовпі. За хвилину двері відчинилися, і в проході виникла знайома фігура секретаря РНБО.
- Український народе! Любімиє моі соотєчіствєннікі! - перекотами провінційного трагика заревів він, вирвав з чиїхось рук квіти, підхопив під руку ошелешену жінку, яка намагалася пояснити, що вона зустрічає онуку, поцілував її у лоб і швидко поволок до виходу з аеропорту. Його радісні вигуки ще довго перекрикивали оголошення по аеропорту:
"Дякую за підтримку! Дякую за листи!.. Це чорний піар... Нічого про генпрокурора я не знаю... Та я взагалі слабо уявляю, де та Молдова.. Не знаю ніякого Григоришина! Я лікувався! Розумієте? Лікувався!
- Ех, боюся, буде він займатися російсько-українськими відносинами, - кинула Юлія Володимирівна, проводжаючи поглядом могутню спину секретаря РНБО, яка щасливо посмикувалася у променях сонця.