Одні із ніх утоп, єму сложилі гроб... (22)

[nasha_natasha]

Наталя Михайлівна балансувала на передостанньому щаблі стремянки, намагаючись намацати рукою збірник детективів Агати Крісті, придбаний років тридцять назад по талону за здану макулатуру. Останні політичні події нагадали їй одну історію. Нарешті книгу було знайдено, Наталя Михайлівна обережно спустилася, сіла за стіл і стала проглядати зміст. "Вот!.." - радісно подумала Наталя Михайлівна і похапцем набрала номер Васільєва. "Да, Гєна, ето я. Да-да-да, как я і прєдполагала. Нашла вторую главу, зачітиваю: Дєсять нєгрітят отправілісь обєдать, одін попєрхнулся, іх осталось дєвять. Дєвять нєгрітят, поєв, клєвали носом, одін нє смог проснуться, іх осталось восємь..." - Наталя Михайлівна виразно читала текст дитячої лічилки. З того кінця телефонного дроту долинало "Ого! Точно! О! Да-да!". "Послєдній нєгрітьонок поглядєл устало, он пошол повєсілся, і нікого нє стало - ти же понімаєш, о ком рєчь? Послєднім била женщіна, а подставіл іх..." - урочисто заговорила Наталя Михайлівна, але Гєна перебив: "Да-а, Натаха, всьо сходітся, я і сюжет вспомніл - імєнно одін із етіх дєсяті іх всєх же і довьол до ручкі. Что дєлать-то будєм?" "Будєм ждать, Гєна. Прєдлагаю єщьо пару днєй наблюдать, а потом нанєсті ефєктний удар - поучавствовать в каком-нібудь шоу тіпа "Пять копєєк" с разоблачітєльнимі, унічтожающімі аргумєнтамі..." - Наталя Михайлівна помітно захопилася: очі блищали, в горлі час від часі пересихало, руки тремтіли - в голові народжувалася нова стратегія боротьби.
Наталя Михайлівна поклала трубку, знову відкрила книжку і заглибилася в читання.