nash_zhenya - Історія №25
Крізь невелику щілину у вікні пробивалося свіже повітря. За вікном пролітали села і міста, поля і луки, стовпи і ліхтарі. Світ рухався. Женя сидів в неекологічному туалеті поїзда «Одеса-Київ» і плакав.
А плакати він мав від чого. Він осоромився. Але не сам перед собою, а на очах величезної публіки, які чекали від нього, міністра транспорту та зв’язку та просто хорошої людини, якщо не подвигу, то як мінімум шляхетного вчинку мужньої людини.
«Обосрался!!!!!» - подумав Женя, сидячи на унітазі, і це була правда. Він поглянув у брудне дзеркало і побачив там рахіта з червоною пикою і червоними заплаканими очима. «Чьото я слішком самокрітічний», - підбадьорював себе Женя, - «ну не все так плохо, а?». Він дивився у дзеркало, чекаючи відповіді. Брудне, в слюнях-соплях дзеркало мовчало і дивилося на Женю його ж очима. Міністр різкими рухами зняв сорочку і поклав на брудну поличку для мила, де вже лежали окуляри. Поруч висів вологий вафєльний рушник з логом «УЗ», яким час від часу Женя втирав сльози та соплі.
З оголеним торсом він уже не здавався таким кволим і безпорадним як на святкуванні дня Одеси. Женя оцінював себе в дзеркалі, напружуючи м’язи. «Біцепс в порядке, пресс тоже, тріципси работают, шея как у бика,» - бурмотів він собі, - «так хулі, ти нещастьє такоє, разбіл ету бутилку шампанського только с трєтєго раза. Вокруг всє ржалі. Опозорілся на глазах достопочтєнной єврєйской общіни».
Женя знову розплакався. В цей трагічний момент в двері загрюкали.
- ЗАНЯТО, - заверещав Женя.
- А меня не волнуєт, - відповів жіночий голос. Міністр зрозумів, що то була провідниця. Його тіпнуло. Він побачив рушничок з логом «УЗ» і його знов тіпнуло.
- Скоро вихожу, - сказав він крізь сльози, а сам подумав, що головне не забути повернути вафєльний рушничок, бо та відьма його з’їсть.
- Когда «скоро»? - не здавалась провідниця, - уже второй час пошол. Ви мнє всє санітарниє зони обосралі.
- Да скоро, не мешайте, дайте сосрєдоточітся. - Женя розсердився. Він дістав мобільний телефон і набрав кохану Марго.
- Маргоооооооооо, - почав він розмову, заливаючись сльозами, - Маргоооооооо….
- Спокойно, Женєчка, спокійно, я всьо відєла, - відізвалася дружина, - уже і «5 канал» показал.
- Уууууууууууууууу… - залився сльозами міністр.
- Ну нє надо, Женєчка, нє надо, - заспокоювала Марго, - нє плач, чєрвончік мой дорогой, купоно-карбованець ти мой ненаглядний, долар ти мой подуставший. Хочеш, я тєбє рядом с домом фітнес-центр подбєру прілічний, трєнажор на работє поставім. Раз, два і вєрнєш фізічєскую форму. А, ідєт?
- Дааааааааааааааааааааааааа… - Женя продовжував плакати, - надо подкачатся, ато мєня Нестор скоро побєдіть сможет.
- Ну вот і маладєц, умойся, витрі соплі і виході із параши, - сказав чомусь голос не Марго з трубки, а провідниці з-за дверей. - я тут случайно подслушала. Провідниця зареготіла і побігла до себе в купе.
Жені чомусь здалося, що все це - і надто міцна пляшка шампанського, яку він не зміг розбити з першого разу, і всі люди навколо, і цей туалет, і провідниця - це все елементи великої провокації-дискримінації проти нього, міністра!!! Він набрав Пєтю і почав швидко говорити: «Пєтька, слушай, тут провокація пошла протів мєня. По крупному іграют, шампанського нє пожалєлі, шоб мєня опозоріть, ето же угроза нацбєзопасності»… Потім він помітив, що поїзд виїхав з зони покриття, тому Пєтькє він не додзвонився. «Так даже лучше», - вирішив він.
Женя одягнув сорочку, вмив обличчя, одягнув окуляри, взяв вафельний рушничок і вийшов з туалету. Черга зустріла його оплесками і матюками. З туалету смерділо, від Жені теж смерділо. Провідниця розносила чай. Люди готувалися спати на вологих простирадлах. За вікном Україна теж лягала спати.
А плакати він мав від чого. Він осоромився. Але не сам перед собою, а на очах величезної публіки, які чекали від нього, міністра транспорту та зв’язку та просто хорошої людини, якщо не подвигу, то як мінімум шляхетного вчинку мужньої людини.
«Обосрался!!!!!» - подумав Женя, сидячи на унітазі, і це була правда. Він поглянув у брудне дзеркало і побачив там рахіта з червоною пикою і червоними заплаканими очима. «Чьото я слішком самокрітічний», - підбадьорював себе Женя, - «ну не все так плохо, а?». Він дивився у дзеркало, чекаючи відповіді. Брудне, в слюнях-соплях дзеркало мовчало і дивилося на Женю його ж очима. Міністр різкими рухами зняв сорочку і поклав на брудну поличку для мила, де вже лежали окуляри. Поруч висів вологий вафєльний рушник з логом «УЗ», яким час від часу Женя втирав сльози та соплі.
З оголеним торсом він уже не здавався таким кволим і безпорадним як на святкуванні дня Одеси. Женя оцінював себе в дзеркалі, напружуючи м’язи. «Біцепс в порядке, пресс тоже, тріципси работают, шея как у бика,» - бурмотів він собі, - «так хулі, ти нещастьє такоє, разбіл ету бутилку шампанського только с трєтєго раза. Вокруг всє ржалі. Опозорілся на глазах достопочтєнной єврєйской общіни».
Женя знову розплакався. В цей трагічний момент в двері загрюкали.
- ЗАНЯТО, - заверещав Женя.
- А меня не волнуєт, - відповів жіночий голос. Міністр зрозумів, що то була провідниця. Його тіпнуло. Він побачив рушничок з логом «УЗ» і його знов тіпнуло.
- Скоро вихожу, - сказав він крізь сльози, а сам подумав, що головне не забути повернути вафєльний рушничок, бо та відьма його з’їсть.
- Когда «скоро»? - не здавалась провідниця, - уже второй час пошол. Ви мнє всє санітарниє зони обосралі.
- Да скоро, не мешайте, дайте сосрєдоточітся. - Женя розсердився. Він дістав мобільний телефон і набрав кохану Марго.
- Маргоооооооооо, - почав він розмову, заливаючись сльозами, - Маргоооооооо….
- Спокойно, Женєчка, спокійно, я всьо відєла, - відізвалася дружина, - уже і «5 канал» показал.
- Уууууууууууууууу… - залився сльозами міністр.
- Ну нє надо, Женєчка, нє надо, - заспокоювала Марго, - нє плач, чєрвончік мой дорогой, купоно-карбованець ти мой ненаглядний, долар ти мой подуставший. Хочеш, я тєбє рядом с домом фітнес-центр подбєру прілічний, трєнажор на работє поставім. Раз, два і вєрнєш фізічєскую форму. А, ідєт?
- Дааааааааааааааааааааааааа… - Женя продовжував плакати, - надо подкачатся, ато мєня Нестор скоро побєдіть сможет.
- Ну вот і маладєц, умойся, витрі соплі і виході із параши, - сказав чомусь голос не Марго з трубки, а провідниці з-за дверей. - я тут случайно подслушала. Провідниця зареготіла і побігла до себе в купе.
Жені чомусь здалося, що все це - і надто міцна пляшка шампанського, яку він не зміг розбити з першого разу, і всі люди навколо, і цей туалет, і провідниця - це все елементи великої провокації-дискримінації проти нього, міністра!!! Він набрав Пєтю і почав швидко говорити: «Пєтька, слушай, тут провокація пошла протів мєня. По крупному іграют, шампанського нє пожалєлі, шоб мєня опозоріть, ето же угроза нацбєзопасності»… Потім він помітив, що поїзд виїхав з зони покриття, тому Пєтькє він не додзвонився. «Так даже лучше», - вирішив він.
Женя одягнув сорочку, вмив обличчя, одягнув окуляри, взяв вафельний рушничок і вийшов з туалету. Черга зустріла його оплесками і матюками. З туалету смерділо, від Жені теж смерділо. Провідниця розносила чай. Люди готувалися спати на вологих простирадлах. За вікном Україна теж лягала спати.