Юрій Віталійович сидів у своїй квартирі на проспекті Лесі Українки. Він налив собі коньяку, сів на диван, задер ноги в шкарпетках на крісло і ввімкнув телевізор. Показували Францію. Смугляві підлітки підпалювали машини.
- Ну це пrо-осто піздєц! - матюкнувся Юрій Віталійович.
Він озирнувся, але ні - діти, здається, не чули.
Юрій Віталійович дивився телевізор і обурювався. Він спробував думати, як би він приборкав такий безлад, як міністр внутрішніх справ. Але в голову чомусь лізло зовсім інше. Юрію Віталійовичу почали згадуватися ти дні, коли він вішав табличку "вулиця Гонгадзе" на Банковій. Згадував, як він безстрашно ліз на міліціонерів ще в 2001 році, коли не був навіть депутатом і не мав недоторканості. А тепер ось він міністр.
Чому ж тоді йому зовсім хрєново? Юрій Віталійович вимкнув телевізор і поставив диск Pink Floyd.
- Don't you know you're just another brick in the wall, - підспівував він.
Юрій Віталійович сильний чоловік, і тому його голос навіть не тремтів.