Історія 11. Це бомба!
- Теrмінова евакуація, теrмінова евакуація! - кричав у мегафон Юрій Віталійович.
Він стояв перед під"їздом свого будинку, що на Лесі Українки, та в очікуванні команди саперів намагався самотужки переконати мешканців сусідних квартир повиходити надвір. У машині тремтіли дружина та двоє дітей міністра. Сусіди вистрибували на вечірній холод і кутались у шуби.
- Алло! Ні, Женя, тільки тебе тут бrакувало, - взяв мобільний Юрій Віталійович. - Я знаю. Знаю, що ти швидко зі свого Запоrіжжя доїдеш. Але нам не теба жеrтв.
- Да нікого я нє соб"ю на етот раз, Юрік, - намагався перевести розмову колишній міністр транспорту, а тепер запорізький намісник.
- Не вдавай, ніби не rозумієш, пrо що я, - перебив його Юрій Віталійович.
- Юрік, да я своєй грудью...
- Досить, Женя. Все.
- Юрік... - нудив Женя. - Ну мнє так адрєналіна тут нє хватаєт. Ну можно я прієду?
- Бля заїбав. Ше ти хочеш? До мене вони вже добrалися. А за що? Казав я Гrиценкові - шо нахуй надо нам то нато... шо ше пrийдуть аrаби мстіть за Іrак...
- Логіка нє вяжется. Не матерісь, Юра.
- Шо нє матєrісь бля? Ти б не матєrілся? Бомба під двеrима кваrтиrи, син ледь не наступив. А тут ше ти. Давай, давай, Женя, пrиїжджай, євrеїв вони люблять бля! Смажених.
- Успокойся. Юрік!... Юрік?...
- Йоптваю... - згадав Юрій Віталійович. - Я ж позавчоrа Туrчинову його поrтет намалював, але імейл із файлом випадково не йому послав, а палестинському послу.... Піздєц. Ну що я, винен, що Саня так на пророка Магомета схожий?
- Га-га-га! - по-конячому відповів у трубку Женя. - так скажи послу, шо то баптіст, а не мусульманін бил.
- Гади. Rозбиrатися тrеба, а потім rобити. Лана, Женя, сапеrи пrиїхали. В rазі чого, пrошу вважати мене соціалістом, - міністр обірвав зв"язок.
- Я сам!
Для міністра це була справа честі. Пакунок-бо підклали не на робоче місце, а під двері квартири! Юрій Віталійович особисто надягнув тяжку саперську броню. Втер змокріле чоло хустинкою, знову вдягнув окуляри та натягнув шолома.
Дуже повільно він підійшов до пакунку.
- Клац!
Мотузку обережно перерізано... Трохи тремтливими, але по-чоловічому твердими, впевненими рухами міністр повільно розгорнув обгортку і прочитав:
Він стояв перед під"їздом свого будинку, що на Лесі Українки, та в очікуванні команди саперів намагався самотужки переконати мешканців сусідних квартир повиходити надвір. У машині тремтіли дружина та двоє дітей міністра. Сусіди вистрибували на вечірній холод і кутались у шуби.
- Алло! Ні, Женя, тільки тебе тут бrакувало, - взяв мобільний Юрій Віталійович. - Я знаю. Знаю, що ти швидко зі свого Запоrіжжя доїдеш. Але нам не теба жеrтв.
- Да нікого я нє соб"ю на етот раз, Юрік, - намагався перевести розмову колишній міністр транспорту, а тепер запорізький намісник.
- Не вдавай, ніби не rозумієш, пrо що я, - перебив його Юрій Віталійович.
- Юрік, да я своєй грудью...
- Досить, Женя. Все.
- Юрік... - нудив Женя. - Ну мнє так адрєналіна тут нє хватаєт. Ну можно я прієду?
- Бля заїбав. Ше ти хочеш? До мене вони вже добrалися. А за що? Казав я Гrиценкові - шо нахуй надо нам то нато... шо ше пrийдуть аrаби мстіть за Іrак...
- Логіка нє вяжется. Не матерісь, Юра.
- Шо нє матєrісь бля? Ти б не матєrілся? Бомба під двеrима кваrтиrи, син ледь не наступив. А тут ше ти. Давай, давай, Женя, пrиїжджай, євrеїв вони люблять бля! Смажених.
- Успокойся. Юрік!... Юрік?...
- Йоптваю... - згадав Юрій Віталійович. - Я ж позавчоrа Туrчинову його поrтет намалював, але імейл із файлом випадково не йому послав, а палестинському послу.... Піздєц. Ну що я, винен, що Саня так на пророка Магомета схожий?
- Га-га-га! - по-конячому відповів у трубку Женя. - так скажи послу, шо то баптіст, а не мусульманін бил.
- Гади. Rозбиrатися тrеба, а потім rобити. Лана, Женя, сапеrи пrиїхали. В rазі чого, пrошу вважати мене соціалістом, - міністр обірвав зв"язок.
- Я сам!
Для міністра це була справа честі. Пакунок-бо підклали не на робоче місце, а під двері квартири! Юрій Віталійович особисто надягнув тяжку саперську броню. Втер змокріле чоло хустинкою, знову вдягнув окуляри та натягнув шолома.
Дуже повільно він підійшов до пакунку.
- Клац!
Мотузку обережно перерізано... Трохи тремтливими, але по-чоловічому твердими, впевненими рухами міністр повільно розгорнув обгортку і прочитав: