Історія №19. Знову містичне співпадіння
Петро Миколайович закоркував останню, шосту пивну пляшку пластмасовим корочком і акуратно поставив її в непрозорий поліетиленовий пакет, до п’яти інших. Потім понюхав пальці - вони смерділи бензином.
З почуттям людини, яка виконала противну, але потрібну справу, Петро Миколайович сходив у чоловічий туалет на другому поверсі головного офісу КПУ на Борисоглібській, 7, а потім повернувся у власний кабінет. Сів у крісло і повернувся до партійної роботи.
Для цього перший секретар поклав перед собою дві речі - папку з вхідними документами, на які треба було відреагувати, і книгу „Пісьма Братана”. Його права рука брала папери, ліва півкуля машинально ставила резолюції, а ліва рука тимчасом робила зовсім інше - гортала сторінки книги. Відповідно, права півкуля читала листи Є.Галяса до Г.Іггза.
При цьому обидві півкулі ліниво міркували, що ж тепер робити з темою кандидатської дисертації Петра Миколайовича, яка загадковим чином спливла у тексті Є.Галяса, і як так сталося, що громадянин Галяс писав у своєму ПТУ реферат на секретну тему, висвітлювану Петром Миколайовичем.
„Карочє, я вискаківаю, пралітаю в касмічіскую двєрь, - читала права півкуля Петра Миколайовича. - Патом вихажу, смарю стаїт кучя касмічіскіх людєй. Всє на міня сморят. Главноє глаза касмічіскіє, адєти тіпа па касмічіскі, пахоже на то шо у нас. Касмічіскіє тьоткі, бапка касмічіская сідіт”.
І тут м’язистою спиною Петра Миколайовича побігли космічні мурашки. Він усвідомив, що ж з доповідних записок читає його ліва півкуля.
„Связь с Космосом обычно происходит по понедельникам, - було написано в доповідній під назвою „Нові методи роботи комуністів Нечорнозем’я». - Для этих целей арендуется зал в каком-нибудь ДК. Космические коммунисты зажигают свечи и надевают на головы бумажные пирамидки с открытой дверцей - для лучшего контакта. После сеанса связи кто-то хватается за карандаши, и тогда появляются странные рисунки и загадочные символы..."
Це вже було занадто. Таємнича книга зі шнурком (натяк на шнур білого телефонного апарату?) знову вразила Петра Миколайовича. Спершу дисертація, потім - космос... Він ше раз зазирнув у доповідну:
„Жаль, но среди краснознаменных верующих не будет пока их любимого вождя - Владимира Ленина. Ленину всего 10 лет, и у него больные кости. Мать мальчика, заслышав про целителей, лечащих разные хвори молитвами, привезла сына из соседнего города. Во время космического сеанса сразу нескольким космонавтам открылось, что перед ними - настоящий Ленин. Сказали они об этом матери, а она испугалась и вместе с ребенком скрылась в неизвестном направлении. Несколько раз отправлялись космические коммунисты на поиски маленького вождя, но так его и не нашли.”
...і перевів погляд на „Пісьма Братана”:
О! У ніх тоже єсть сваї касмічіскіє клічько, старший і младший, касмічіскій шева. Бухло єсть касмічіскає, драп карочє можна дастать касмічіскій. Касмічіскіє кампютири, касмічіскій інтирнет.
„Касмічєскіє камуністи, - прошепотів Петро Миколайович. - В космасє”. Тремтячими руками він витягнув телефон і став шукати номер президента Уфологічної організації СНД Павла Поповича.
Петру Миколайовичу було страшно.
З почуттям людини, яка виконала противну, але потрібну справу, Петро Миколайович сходив у чоловічий туалет на другому поверсі головного офісу КПУ на Борисоглібській, 7, а потім повернувся у власний кабінет. Сів у крісло і повернувся до партійної роботи.
Для цього перший секретар поклав перед собою дві речі - папку з вхідними документами, на які треба було відреагувати, і книгу „Пісьма Братана”. Його права рука брала папери, ліва півкуля машинально ставила резолюції, а ліва рука тимчасом робила зовсім інше - гортала сторінки книги. Відповідно, права півкуля читала листи Є.Галяса до Г.Іггза.
При цьому обидві півкулі ліниво міркували, що ж тепер робити з темою кандидатської дисертації Петра Миколайовича, яка загадковим чином спливла у тексті Є.Галяса, і як так сталося, що громадянин Галяс писав у своєму ПТУ реферат на секретну тему, висвітлювану Петром Миколайовичем.
„Карочє, я вискаківаю, пралітаю в касмічіскую двєрь, - читала права півкуля Петра Миколайовича. - Патом вихажу, смарю стаїт кучя касмічіскіх людєй. Всє на міня сморят. Главноє глаза касмічіскіє, адєти тіпа па касмічіскі, пахоже на то шо у нас. Касмічіскіє тьоткі, бапка касмічіская сідіт”.
І тут м’язистою спиною Петра Миколайовича побігли космічні мурашки. Він усвідомив, що ж з доповідних записок читає його ліва півкуля.
„Связь с Космосом обычно происходит по понедельникам, - було написано в доповідній під назвою „Нові методи роботи комуністів Нечорнозем’я». - Для этих целей арендуется зал в каком-нибудь ДК. Космические коммунисты зажигают свечи и надевают на головы бумажные пирамидки с открытой дверцей - для лучшего контакта. После сеанса связи кто-то хватается за карандаши, и тогда появляются странные рисунки и загадочные символы..."
Це вже було занадто. Таємнича книга зі шнурком (натяк на шнур білого телефонного апарату?) знову вразила Петра Миколайовича. Спершу дисертація, потім - космос... Він ше раз зазирнув у доповідну:
„Жаль, но среди краснознаменных верующих не будет пока их любимого вождя - Владимира Ленина. Ленину всего 10 лет, и у него больные кости. Мать мальчика, заслышав про целителей, лечащих разные хвори молитвами, привезла сына из соседнего города. Во время космического сеанса сразу нескольким космонавтам открылось, что перед ними - настоящий Ленин. Сказали они об этом матери, а она испугалась и вместе с ребенком скрылась в неизвестном направлении. Несколько раз отправлялись космические коммунисты на поиски маленького вождя, но так его и не нашли.”
...і перевів погляд на „Пісьма Братана”:
О! У ніх тоже єсть сваї касмічіскіє клічько, старший і младший, касмічіскій шева. Бухло єсть касмічіскає, драп карочє можна дастать касмічіскій. Касмічіскіє кампютири, касмічіскій інтирнет.
„Касмічєскіє камуністи, - прошепотів Петро Миколайович. - В космасє”. Тремтячими руками він витягнув телефон і став шукати номер президента Уфологічної організації СНД Павла Поповича.
Петру Миколайовичу було страшно.