Нестор і сіла іскуства. Історія №015
Розпочався останній пленарний тиждень останньої сесії Верховної Ради України IV скликання. Депутатів лихоманило від передвиборчої кампанії, всі були якісь занадто збуджені. .
І лише Нестора вже який день не відпускала глибока депресія, зумовлена чи то авітамінозом, чи то набридлою весняною мрякою, чи то низькими рейтингами. Втома - вона у суперменів також буває. Нестор усвідомлював, що він має всі шанси більше не повернутися в цю залу. Хіба ошиватися на балконах і в кулуарах між писак і референтів, або в буфеті за коньяком травити їм байки, як колись він тут рулив. Він хотів під занавіс проштовхнути кілька лобістських законопроектів, але було в падло. Нестор меланхолійно шкрябав кишеньковим ножиком на поліровці свого депутатського місця напис “ДМБ-2006”.
Настрій зіпсувався з самого ранку, хоч Нестор не міг зрозуміти чому. Почалося з того, що до нього в кулуарах підійшов перекошений від люті Добкін:
- Сволочь ти, Нєстор, сука паслєдняя! Я тєбя счітал єслі нє другом, то хотя би товаріщєм. А ти всьо ето время такое творил! Знал би твою двулічность, єсчьо би лєтом к Фьодоричу сваліл, - Добкін замахнувся, щоб вдарити, а потім махнув рукою і пішов собі геть.
Нестор нічого не зрозумів і списав це на свої критичні заяви щодо Партії Регіонів і неврівноваженість Добкіна. Несподівано йому змовницьки підморгнув Коля Мартиненко і тихо сказав на вухо якусь незрозумілу фразу, щось таке подібне на “Афтар жжош!”. Відчуття, що весь світ зійшов з розуму підсилив Кравчук, який зустрівши Нестора суворо заявив:
- Я розумію: вибори, піар і все таке. Але повинно бути почуття міри. У вас, Несторе, воно відсутнє. Пам‘ятайте, що ви представляєте фракцію, партію, блок врешті решт. Я підніму це питання на політраді.
“Геть старий в маразм з’їхав”, - в Несторі прокинулося співчуття і він не став відповідати. Однак його не покидало відчуття, що всі дивляться на нього якось “Не Так”, посміхаються і відводять очі.
Несподівано до нього підскочив якийсь патлатий журналіст. Нестор рефлекторно розправив плечі і набрав повітря, щоб давати інтерв‘ю, але той витяг з сумки якусь дивну книжку, схожу на комікс, але дуже товстий. Зі словами “Це вам просив передати автор” він віддав книгу Нестору, далі витяг таку саму і сам поросив у Нестора автограф.
- Ні, я нічого не прочитавши не підписую, - відмахнувся Нестор і віддав свій примірник прес-секретарці Олі, що ні на крок від нього не відходила.
І от зараз, сидячи в залі, з нудьги він згадав про книжку, знайшов поглядом Олю на балконі і жестом наказав підійти до входу в залу.
І ось коли книжка вже була в нього в руках Нестор обережно її розгорнув. На форзаці жахливим почерком було нашвидкуруч написано: “Нестору Івановичу з подякою за натхнення. Наш Нестор”. “Це шо за блядство”, - подумав Нестор відключив телефон і почав читати першу історію: “Якось, коли Коля підливав квіти…”
…Хвилина летіла за хвилиною, минали години, сесійне засідання вже закінчилося, Володя об‘явив перерву до завтра, депутати почали розходитися. Прес-секретарка Оля деякий час одиноко посиділа на балконі, побачила, що Нестор на неї не реагує і не відповідає на дзвінки, ображено надула губи і пішла в нічний клуб. А Нестор все читав і читав, жадібно ковтаючи сторінки. Він сміявся і плакав одночасно, він загадував все, до найменшої дрібнички: легке коливання фіранок у платі №6, жахливі парфуми пані Прошкуратової, серйозну і сувору Юлю в телевізорі, яка веде засідання уряду і ледь помітні, такі зворушливі, зморшки біля її очей. Очікування в опівнічній тиші урядових коридорів, яку час від часу переривав страшний гуркіт автомобіля - це Женя, щоб зняти стрес ганяв без глушака нічним містом на своєму “Мітсубісі”. Сумну усмішку клоуна Колі на матчі “Динамо” (Київ) і слину, якою бризкав Пєтя, коли коментував чергове урядове рішення, а також перегар від Наталії Михайлівни, яким вона зіпсувала мегафон під час пікету на Банковій. Деморалізовані Фодьорич з Мєдвєдєм, котрі залягли на дно і щодня готові були звалити. І лише він, Нестор, на вістрі атаки! А ще були поїздки, ефіри, концерти, дебати, бійки, пиятики, знову бійки, але вже по п‘яні. Одним словом, було справжнє життя, таким як воно є, без прикрас. Не те що зараз. Рафінований уряд, зважені заяви, передвиборчий популізм, Яник виліз, ожив, ходить паханом. Суцільний фальш, ерзац, в якому Нестор не знаходить собі місця. Але, дякуючи книжці Нестор зрозумів, що життя таки триває.
Коли він перегорнув останню сторінку в очах стояли сльози, а на вустах сяяла щаслива посмішка. Він оглянуся довкола. В порожньому залі підмітала лише одна прибиральниця. “Ногі убєрі” - звернулася вона до Нестора.
На місцях, де знаходиться фракція БЮТ хтось наклеїв плакат, де Юля в білому і з пагінцем. Раптом Юля на плакаті підморгнула Нестору і тихо сказала: “Весна обов‘язково переможе!”. Нестору здалося, що пагінець підріс на кілька сантиметрів.
- Я знаю! - голосно прокричав Нестор плакату, - Я знаю!
Він несподівано обійняв і поцілував злякану прибиральницю, і вибіг з залу. З криком “Все тільки починається!” він злетів вниз сходами і вибіг на площу перед парламентом. “Все тільки починається!”, - ще довго повторювала луна в порожніх кулуарах, але Нестор вже збігав вниз по Грушевського. Без пальто, ковзаючись на підмерзлих на вечір калюжах Нестор біг, ні, летів, назустріч чомусь великому і невідомому, але обов’язково світлому і радісному.
І лише Нестора вже який день не відпускала глибока депресія, зумовлена чи то авітамінозом, чи то набридлою весняною мрякою, чи то низькими рейтингами. Втома - вона у суперменів також буває. Нестор усвідомлював, що він має всі шанси більше не повернутися в цю залу. Хіба ошиватися на балконах і в кулуарах між писак і референтів, або в буфеті за коньяком травити їм байки, як колись він тут рулив. Він хотів під занавіс проштовхнути кілька лобістських законопроектів, але було в падло. Нестор меланхолійно шкрябав кишеньковим ножиком на поліровці свого депутатського місця напис “ДМБ-2006”.
Настрій зіпсувався з самого ранку, хоч Нестор не міг зрозуміти чому. Почалося з того, що до нього в кулуарах підійшов перекошений від люті Добкін:
- Сволочь ти, Нєстор, сука паслєдняя! Я тєбя счітал єслі нє другом, то хотя би товаріщєм. А ти всьо ето время такое творил! Знал би твою двулічность, єсчьо би лєтом к Фьодоричу сваліл, - Добкін замахнувся, щоб вдарити, а потім махнув рукою і пішов собі геть.
Нестор нічого не зрозумів і списав це на свої критичні заяви щодо Партії Регіонів і неврівноваженість Добкіна. Несподівано йому змовницьки підморгнув Коля Мартиненко і тихо сказав на вухо якусь незрозумілу фразу, щось таке подібне на “Афтар жжош!”. Відчуття, що весь світ зійшов з розуму підсилив Кравчук, який зустрівши Нестора суворо заявив:
- Я розумію: вибори, піар і все таке. Але повинно бути почуття міри. У вас, Несторе, воно відсутнє. Пам‘ятайте, що ви представляєте фракцію, партію, блок врешті решт. Я підніму це питання на політраді.
“Геть старий в маразм з’їхав”, - в Несторі прокинулося співчуття і він не став відповідати. Однак його не покидало відчуття, що всі дивляться на нього якось “Не Так”, посміхаються і відводять очі.
Несподівано до нього підскочив якийсь патлатий журналіст. Нестор рефлекторно розправив плечі і набрав повітря, щоб давати інтерв‘ю, але той витяг з сумки якусь дивну книжку, схожу на комікс, але дуже товстий. Зі словами “Це вам просив передати автор” він віддав книгу Нестору, далі витяг таку саму і сам поросив у Нестора автограф.
- Ні, я нічого не прочитавши не підписую, - відмахнувся Нестор і віддав свій примірник прес-секретарці Олі, що ні на крок від нього не відходила.
І от зараз, сидячи в залі, з нудьги він згадав про книжку, знайшов поглядом Олю на балконі і жестом наказав підійти до входу в залу.
І ось коли книжка вже була в нього в руках Нестор обережно її розгорнув. На форзаці жахливим почерком було нашвидкуруч написано: “Нестору Івановичу з подякою за натхнення. Наш Нестор”. “Це шо за блядство”, - подумав Нестор відключив телефон і почав читати першу історію: “Якось, коли Коля підливав квіти…”
…Хвилина летіла за хвилиною, минали години, сесійне засідання вже закінчилося, Володя об‘явив перерву до завтра, депутати почали розходитися. Прес-секретарка Оля деякий час одиноко посиділа на балконі, побачила, що Нестор на неї не реагує і не відповідає на дзвінки, ображено надула губи і пішла в нічний клуб. А Нестор все читав і читав, жадібно ковтаючи сторінки. Він сміявся і плакав одночасно, він загадував все, до найменшої дрібнички: легке коливання фіранок у платі №6, жахливі парфуми пані Прошкуратової, серйозну і сувору Юлю в телевізорі, яка веде засідання уряду і ледь помітні, такі зворушливі, зморшки біля її очей. Очікування в опівнічній тиші урядових коридорів, яку час від часу переривав страшний гуркіт автомобіля - це Женя, щоб зняти стрес ганяв без глушака нічним містом на своєму “Мітсубісі”. Сумну усмішку клоуна Колі на матчі “Динамо” (Київ) і слину, якою бризкав Пєтя, коли коментував чергове урядове рішення, а також перегар від Наталії Михайлівни, яким вона зіпсувала мегафон під час пікету на Банковій. Деморалізовані Фодьорич з Мєдвєдєм, котрі залягли на дно і щодня готові були звалити. І лише він, Нестор, на вістрі атаки! А ще були поїздки, ефіри, концерти, дебати, бійки, пиятики, знову бійки, але вже по п‘яні. Одним словом, було справжнє життя, таким як воно є, без прикрас. Не те що зараз. Рафінований уряд, зважені заяви, передвиборчий популізм, Яник виліз, ожив, ходить паханом. Суцільний фальш, ерзац, в якому Нестор не знаходить собі місця. Але, дякуючи книжці Нестор зрозумів, що життя таки триває.
Коли він перегорнув останню сторінку в очах стояли сльози, а на вустах сяяла щаслива посмішка. Він оглянуся довкола. В порожньому залі підмітала лише одна прибиральниця. “Ногі убєрі” - звернулася вона до Нестора.
На місцях, де знаходиться фракція БЮТ хтось наклеїв плакат, де Юля в білому і з пагінцем. Раптом Юля на плакаті підморгнула Нестору і тихо сказала: “Весна обов‘язково переможе!”. Нестору здалося, що пагінець підріс на кілька сантиметрів.
- Я знаю! - голосно прокричав Нестор плакату, - Я знаю!
Він несподівано обійняв і поцілував злякану прибиральницю, і вибіг з залу. З криком “Все тільки починається!” він злетів вниз сходами і вибіг на площу перед парламентом. “Все тільки починається!”, - ще довго повторювала луна в порожніх кулуарах, але Нестор вже збігав вниз по Грушевського. Без пальто, ковзаючись на підмерзлих на вечір калюжах Нестор біг, ні, летів, назустріч чомусь великому і невідомому, але обов’язково світлому і радісному.