(no subject)
З Новим Роком та Різдвом Христовим!
Сьогодні, звісно, не п’ятниця, але я нарешті вийшла зі святкового загулу, тому дуже коротко...
Про красу
Є люди, про яких словами неможливо сказати ні слова. Можна хіба вмочувати пальці у фарби і малювати на полотні, в масштабі один до одного, повторюючи пучками вигини їхніх тіл, виліплюючи риси їхніх облич. Вдаючи, що це ти - той Бог, який їх створив. Катаючи на язику льодяник чужої слави.
Такі люди оселяються у внутрішньому зорі, наче у зворушливих прозорих кишеньках гаманця, де сентиментальні особи носять фотографії близьких. І звідти, з невблаганних скарбниць візуальної пам’яті, вони весь час нагадують, що письменник - це лише недохудожник. Немає жалюгіднішого словосполучення, ніж «художник слова», бо воно позначає ледацюгу, який не став роками нидіти над складною наукою досконалої імітації реальності. Ми муруємо довгі лабіринти складнопідрядних красивостей там, де вистачило б кількох мазків пензлем.
Звісно, можна згадати психологічну прозу. Інтелектуальний роман. Медитативну поезію. Екзистенціалізм. Потік свідомості. Але все це безсиле перед пекучим дагеротипом, відбитим на металевій пластині твого внутрішнього ока. Немає більшого щастя, ніж бачити. Немає більшого щастя, ніж навіки упіймати побачене.
Сьогодні, звісно, не п’ятниця, але я нарешті вийшла зі святкового загулу, тому дуже коротко...
Про красу
Є люди, про яких словами неможливо сказати ні слова. Можна хіба вмочувати пальці у фарби і малювати на полотні, в масштабі один до одного, повторюючи пучками вигини їхніх тіл, виліплюючи риси їхніх облич. Вдаючи, що це ти - той Бог, який їх створив. Катаючи на язику льодяник чужої слави.
Такі люди оселяються у внутрішньому зорі, наче у зворушливих прозорих кишеньках гаманця, де сентиментальні особи носять фотографії близьких. І звідти, з невблаганних скарбниць візуальної пам’яті, вони весь час нагадують, що письменник - це лише недохудожник. Немає жалюгіднішого словосполучення, ніж «художник слова», бо воно позначає ледацюгу, який не став роками нидіти над складною наукою досконалої імітації реальності. Ми муруємо довгі лабіринти складнопідрядних красивостей там, де вистачило б кількох мазків пензлем.
Звісно, можна згадати психологічну прозу. Інтелектуальний роман. Медитативну поезію. Екзистенціалізм. Потік свідомості. Але все це безсиле перед пекучим дагеротипом, відбитим на металевій пластині твого внутрішнього ока. Немає більшого щастя, ніж бачити. Немає більшого щастя, ніж навіки упіймати побачене.