(no subject)
Нарешті я маю сили щиро зізнатися, що ненавиджу дні народження! [Не лише їх, а й будь-які свята, починаючи з нового року (перша реклама якого лізе мені в око у вересні, а остання навесні) закінчуючи професійними святами, якими стрічка посипає щодня: день журналіста, тоді день медійника, тоді день редактора, тоді день копірайтера, тоді день писаки... Не лише свої, а й усі решта, але свої найбільше.]
Не лише тому, що у першому випадку треба ламати голову, куди дівати подароване, що надто часто буває абсолютно зайвим, а у другому ламати голову, що би таке вигадати, що в результаті надто часто стає абсолютно зайвим. Особливо весело цей процес відбувається в організаціях, коли щомісяця на когось здаєш по двісті гривень, а тоді сам щось отримуєш на ту саму суму; чому не зберегти її собі на те, що тобі потрібне? Можна, звісно, попередити, що саме хочеш від колег, але в чому тоді лишаються рештки "нащо"? Одного разу я вже так і повідомила начальству, що просила би опції не грати в цю гру, мене похвалили за відвертість і швиденько звільнили :)
Взагалі подарунки це підноситься як добровільний вияв приязні, але часто це якийсь такий суцільний потлач, що аж лячно стає. Звідси й ці уперті непохитні настоювання на тому, що "давайте вітати всіх хлопчиків у такий-то день, бо вони ж вітають усіх дівчат у сякий-то". Як на мене, гіпнотична маячня :)
Ну та не лише тому. А й тому що просто в цілому відчуваєш у всім тім мало сенсу, а без сенсу сумно.
Але зазвичай тихенько проковтуєш і чемненько підтримуєш, бо маєш таке відчуття, що ти один такий ненормальний підступний атеїст у суспільстві глибоко релігійних послідовників культу, сакральні почуття яких ніяк не можна образити. Очінь нєловко, очінь.
В общім, якщо вам теж сильно нєловко і ви просто не у змозі переступити це магічне коло, то ну ладна, шо же. Але якщо ви десь таємно в душі теж не вкурюєте смисл племінної ритуальності в постмодерному світі, то давайте разом відсвяткуємо це звільнення. І можете - і маєте! - нічого такого не вигадувати і не видавлювати лише тому, що фейсбук прислав чергову оптову партію нагадайок (а я ще окремо ненавиджу кінець листопада, тому тут мені виходить ще така подвійна незручність). А якщо ж вам раптом справді щось у мені подобається і реально хочеться щось мені хороше сказати, то можна робити це абсолютно будь-коли. І я буду страшенно рада й удячна
Не лише тому, що у першому випадку треба ламати голову, куди дівати подароване, що надто часто буває абсолютно зайвим, а у другому ламати голову, що би таке вигадати, що в результаті надто часто стає абсолютно зайвим. Особливо весело цей процес відбувається в організаціях, коли щомісяця на когось здаєш по двісті гривень, а тоді сам щось отримуєш на ту саму суму; чому не зберегти її собі на те, що тобі потрібне? Можна, звісно, попередити, що саме хочеш від колег, але в чому тоді лишаються рештки "нащо"? Одного разу я вже так і повідомила начальству, що просила би опції не грати в цю гру, мене похвалили за відвертість і швиденько звільнили :)
Взагалі подарунки це підноситься як добровільний вияв приязні, але часто це якийсь такий суцільний потлач, що аж лячно стає. Звідси й ці уперті непохитні настоювання на тому, що "давайте вітати всіх хлопчиків у такий-то день, бо вони ж вітають усіх дівчат у сякий-то". Як на мене, гіпнотична маячня :)
Ну та не лише тому. А й тому що просто в цілому відчуваєш у всім тім мало сенсу, а без сенсу сумно.
Але зазвичай тихенько проковтуєш і чемненько підтримуєш, бо маєш таке відчуття, що ти один такий ненормальний підступний атеїст у суспільстві глибоко релігійних послідовників культу, сакральні почуття яких ніяк не можна образити. Очінь нєловко, очінь.
В общім, якщо вам теж сильно нєловко і ви просто не у змозі переступити це магічне коло, то ну ладна, шо же. Але якщо ви десь таємно в душі теж не вкурюєте смисл племінної ритуальності в постмодерному світі, то давайте разом відсвяткуємо це звільнення. І можете - і маєте! - нічого такого не вигадувати і не видавлювати лише тому, що фейсбук прислав чергову оптову партію нагадайок (а я ще окремо ненавиджу кінець листопада, тому тут мені виходить ще така подвійна незручність). А якщо ж вам раптом справді щось у мені подобається і реально хочеться щось мені хороше сказати, то можна робити це абсолютно будь-коли. І я буду страшенно рада й удячна