Ше чу-чуть і на пенсію=)
Якихось пару десятків років і можна буде жити, як каже мій малий) Перше чекаєш, коли випустишся з тої школи, потім - коли нарешті вручать тобі диплома, далі трудавиє будні, під час, яких, напевно, не дуже поживеш... Хоча... хз) Кароч, весь оптимізм, який переповнював мене зранку 30 квітня іссяк... Такого хепі бьоздей в мене ще не було...
А все починалося навіть дуже непогано... Зранечку поїхала в академію, здала Храбанця, отримала свої 98 і великий кульок цукерок від дівчат. Потім мені сказали, що покататися на кониках не вийде і я відчула себе дитям, якому щойно показали величезного льодяника і одразу заховали, мовляв, не тобі. Ну...таке) Повели мене вигулювати на Співоче поле. Там таки просто бомбезно. Де я совалася всі ці 3 роки по Києву і не бачила такої краси! Паралельно створювався фотозвіт для тих, хто проспав або просто провтикав нашу прогулянку. Потім усі роз'їхалися, а я поплентала на Майдан за Катеринкою. Не довго - не коротко, з певними труднощами, ми таки доїхали благополучно до гуртожитку. Там наробили салатиків, десертику з чорносливом, наповнили склянки виноградно-яблучним соком і почали збиратися до клюбу.
Дівчатка захотіли відчути себе мажорчиками і заздалегідь домовилися про те, щоб їх впустили у ПаТіПа. Перед тим заїхали на вже рідну Контрактову у Портер, випили по півасіку і потусили в на Європейську площу. І все було просто чудово. Справді. Дійсно місце, де збираються багаті дітки, нюхають кокаїн в туалеті і розважаються поверхом вище (усі зручності на місці - не треба навіть знімати номер у найближчому готелі). Але біда - в гардеробі не приймають сумочок. Ну...Подумали ми, не біда. Он навіть в нашому провінційному "Метелику" всі сумки лежать де-попало і нікому вони не треба...Поклали ми чорні клачики на білий диван. Офігітєльно танцювали пі-джеї, диск жокей взагалі був просто зашибісь, бо рідко буває таке, шо танцюєш і не хочеться сідати. Аж якось в одну мить я кинула окон ма диванчик і побіліла (ймовірно). А сумочки моєї там не виявилося... Ні сумочки, ні фотіка, ні телефону, проїзного, студентського і ще купи вього, шо там було... Найкращий подарунок за увесь день) Плюс оця с*ка ще й забрала з гардеробу мою кофтинку і я напівроздягнена вранці перлася до метро... Отак буває) Перший мій День народження в Києві... Не знаю, чи останній... Але запам'ятаю надовго...
Я безмежно вдячна моїм дівчаткам, які мене підтримували після того. А то я була готова шось з собою зробити) Після того мені ще більше захотілося звалити додому і не приїжджати назад...
Хепі Бьоздей...
А все починалося навіть дуже непогано... Зранечку поїхала в академію, здала Храбанця, отримала свої 98 і великий кульок цукерок від дівчат. Потім мені сказали, що покататися на кониках не вийде і я відчула себе дитям, якому щойно показали величезного льодяника і одразу заховали, мовляв, не тобі. Ну...таке) Повели мене вигулювати на Співоче поле. Там таки просто бомбезно. Де я совалася всі ці 3 роки по Києву і не бачила такої краси! Паралельно створювався фотозвіт для тих, хто проспав або просто провтикав нашу прогулянку. Потім усі роз'їхалися, а я поплентала на Майдан за Катеринкою. Не довго - не коротко, з певними труднощами, ми таки доїхали благополучно до гуртожитку. Там наробили салатиків, десертику з чорносливом, наповнили склянки виноградно-яблучним соком і почали збиратися до клюбу.
Дівчатка захотіли відчути себе мажорчиками і заздалегідь домовилися про те, щоб їх впустили у ПаТіПа. Перед тим заїхали на вже рідну Контрактову у Портер, випили по півасіку і потусили в на Європейську площу. І все було просто чудово. Справді. Дійсно місце, де збираються багаті дітки, нюхають кокаїн в туалеті і розважаються поверхом вище (усі зручності на місці - не треба навіть знімати номер у найближчому готелі). Але біда - в гардеробі не приймають сумочок. Ну...Подумали ми, не біда. Он навіть в нашому провінційному "Метелику" всі сумки лежать де-попало і нікому вони не треба...Поклали ми чорні клачики на білий диван. Офігітєльно танцювали пі-джеї, диск жокей взагалі був просто зашибісь, бо рідко буває таке, шо танцюєш і не хочеться сідати. Аж якось в одну мить я кинула окон ма диванчик і побіліла (ймовірно). А сумочки моєї там не виявилося... Ні сумочки, ні фотіка, ні телефону, проїзного, студентського і ще купи вього, шо там було... Найкращий подарунок за увесь день) Плюс оця с*ка ще й забрала з гардеробу мою кофтинку і я напівроздягнена вранці перлася до метро... Отак буває) Перший мій День народження в Києві... Не знаю, чи останній... Але запам'ятаю надовго...
Я безмежно вдячна моїм дівчаткам, які мене підтримували після того. А то я була готова шось з собою зробити) Після того мені ще більше захотілося звалити додому і не приїжджати назад...
Хепі Бьоздей...