Mar 06, 2011 20:09
Я нарешті вдома. Аж не зовсім віриться) В мене так завжди - я як тут - не зразу усвідомлюю, що я насправді була там, в Києві стільки часу, і навпаки... Стрьомняцько)) Так і поїхати можна. Але я вже тим не парюсь. Поїду так поїду) Кажуть, шо такі люди досить непогано себе почувають. Ну...то таке)
Вдома як вдома. Усьо стандартно, як ніби і не їздила на 2 місяці. Усі до одного паряться моїм особистим життям, чи то пак, його відсутністю, моїми пишними габаритами, зубами, волоссям і всім на світі) Кароч, весело. Сьогодні лежала в ліжку і дуже хотіла якось так заховатися, щоб ніхто не чіпав. Якось так склалося, що тоді якраз і не чіпали))
Я розумію, що зі мною важко. Це треба бути героєм, щоб витримати усі мої бзіки, постійні депресивні заскоки і т.д. і т.п.
Усьо) Досить меланхолити) Життя прекрасне, тільки мені треба добре постаратися, щоб його таким зробити)
...Чомусь усе дратує...(
П.С. Щойно ходила провітритися і купити кефірчику. А кругом лише щасливі парочки. Як же мені хотілося в'їбошити якусь з цих посмішок...Таке враження, що посміхаються з мене (хоча ясєн пєнь, шо це не так)...Яка ж я асоціальна( Треба шось з цим робити...
(не) хочу,
родичі,
дім,
депресняк