На дивних берегах
Одна із найочікуваніших прем'єр цієї весни, попри всю мою фанатську любов до попередніх її сіквелів, не вразила, на що я, по ходу, жалілася якось у якомусь із постів. І доля вирішила, мабуть, змилостивитися, і закинути мене особисто на дивні береги. Тільки чомусь вона переплутала декорації. Хоча, зрештою, суть не міняється. Можна знімати Санта-Барбару, хоча це далеко не той профіль, адже у моєму житті мильна піна існує тільки коли я приймаю душ. Але душевні терзання головного героя - це саме те, що зараз модно у голівудських психологічних триллерах... Відчуваю себе патичком. Ні, навіть не патичком - соломинкою, яку постійно вертить-крутить, яка поки що ще не в силах опиратися, попри свої габарити =)) А ще відчуваю, що навіть у такого патичка є класний Ангел-охоронець. Іноді мені здається, що він зазвичай не хоче, щоб я розлінювалася, тому не прибирає з мого шляху геть усі труднощі. Зате коли, здавалося б, усе безнадійно - він постійно поруч. Не те щоб я була релігійним фанатиком, ні. Я просто вірю у свого ангела...
А ви забобонні?)) Мене іноді пробиває. Особливо останнім часом, коли доводиться спати на нових місцях. Незважаючи на мої страхи, сни мені сняться досить таки приємні) Подивимося, наскільки народні забобони мають силу.
...Я рада, що мій ангел посилає завжди потрібних людей. А тих, чия роль вже вичерпала себе у моєму житті, просто відводить у сторону. Просто. Без жодних трагедій, конфліктів, істерик. Просто. І це класно.
Це, насправді, дуже дивне відчуття... От деякий час назад я думала, що без когось, мабуть, не зможу жити. Не те що! Я навіть не могла цього уявити. А зараз лише зрідка переписуємось, і у мене немає жодних душевних ран... Більше того - їх не було в момент, коли ми розійшлися... Через це буває іноді трохи моторошно й соромно, адже існує ймовірність, що на багато кого я через деякий час, грубо кажучи, заб'ю... Хоча, зрештою, це відбувається мимовільно...
Цікаво, скільки часу потрібно для того, щоб перетворитися у офісного щура? Чи це звання присвоюється автоматично?))
Коли в тебе немає роботи, здається, що працював би за будь яку суму... Про те це ставлення дуже швидко змінюється після першої зарплати) Які ж у нас великі податки!!! Але це і стимулює шукати шляхи для того, щоб платити їх менше. Або зовсім не платити=) Правда, для цього ще треба мати талант)))
А ще я хочу додому...Мабуть... Хоча це поняття настільки розмите... Хочу до мами, до бабусі, до Івана, до Андрія, до Мілана... Як би це цинічно не звучало, але чомусь я не скучаю за татом... Мені іноді буває його жаль, іноді злюся. Це найсильніші емоції. Решта не так часто себе проявляють...Якщо проявляють...
Але зараз я ладна працювати і за копійки... Бо це дає мені можливість не брати грошей з дому, назбирати на новий телефон, поїздку в Пітер і новорічні подарунки))
А ви забобонні?)) Мене іноді пробиває. Особливо останнім часом, коли доводиться спати на нових місцях. Незважаючи на мої страхи, сни мені сняться досить таки приємні) Подивимося, наскільки народні забобони мають силу.
...Я рада, що мій ангел посилає завжди потрібних людей. А тих, чия роль вже вичерпала себе у моєму житті, просто відводить у сторону. Просто. Без жодних трагедій, конфліктів, істерик. Просто. І це класно.
Це, насправді, дуже дивне відчуття... От деякий час назад я думала, що без когось, мабуть, не зможу жити. Не те що! Я навіть не могла цього уявити. А зараз лише зрідка переписуємось, і у мене немає жодних душевних ран... Більше того - їх не було в момент, коли ми розійшлися... Через це буває іноді трохи моторошно й соромно, адже існує ймовірність, що на багато кого я через деякий час, грубо кажучи, заб'ю... Хоча, зрештою, це відбувається мимовільно...
Цікаво, скільки часу потрібно для того, щоб перетворитися у офісного щура? Чи це звання присвоюється автоматично?))
Коли в тебе немає роботи, здається, що працював би за будь яку суму... Про те це ставлення дуже швидко змінюється після першої зарплати) Які ж у нас великі податки!!! Але це і стимулює шукати шляхи для того, щоб платити їх менше. Або зовсім не платити=) Правда, для цього ще треба мати талант)))
А ще я хочу додому...Мабуть... Хоча це поняття настільки розмите... Хочу до мами, до бабусі, до Івана, до Андрія, до Мілана... Як би це цинічно не звучало, але чомусь я не скучаю за татом... Мені іноді буває його жаль, іноді злюся. Це найсильніші емоції. Решта не так часто себе проявляють...Якщо проявляють...
Але зараз я ладна працювати і за копійки... Бо це дає мені можливість не брати грошей з дому, назбирати на новий телефон, поїздку в Пітер і новорічні подарунки))