(no subject)
Наші з дітішками подорожі в Європу починаються зазвичай у львівському Метро. Ми приїжджаємо на вокзал і одразу загружаємо мільйон наших торб в автобус. У кожного має бути три сумки: одна, найбільша, з речами, друга, середня, з найнеобхіднішим для ночівлі в хостелі - піжама, зубна щітка і всякі там ведмедики для засинання. Третя, найменша, з тим, що знадобиться в автобусі: їжа, спальники, зошити-книжки, водичка, туалетний папір і кульочки для ригання. Ця система пакування речей працює безвідмовно, якщо ви подорожуєте з bunch of nasty kids. Рекомендую.
В Метро ми купуємо воду, мюслі, цукерки «корівка» і червону ікру - на сувеніри, а діти ще затарюються всяким отруйним барахлом типу Барні, Несті чи плеченьок Тюс. І виїжджаємо. На українсько-польському кордоні зазвичай доводиться провести години 3-4, але цього разу на честь Євро-2012 ми справилися всього лише хвилин за 40. Два польських стражі пункту Курчова гортали сторіночки паспортів, а ще один, найгарніший, колупався в носі. Йому можна, чо.
Польшу можна проїхати за ніч і шматочок ранку. Але, якщо ви нацисти на танках, то це може зайняти трохи більше часу, днів так 17. Вибачте за чорний гумор, не втрималася. Так от. Протягом ночі ми виходимо тільки на заправках, сонні шастаємо по склепах і вбиральнях, і потихеньку споглядаємо Європу, яка, нічого не вдієш, якось одразу стає помітною щойно ти перетнув кордон: і газони тут зеленіші, і узбіччя чистіші, і цвітуйочки на балкончиках не засохлі. Польські прикордонні населені пункти ще віддають нашим сільським гламуром, стоять тут і розкішні Єврозабори, і бетономішалки у двориках та й самі будиночки нарядно пофарбовано в ядовиті кольри. Але тут вже є звукоізоляційні стіни з милими наліпками у вигляді пташиних силуетів.
Цього разу остання наша зупинка в перед Польсько-Німецьким кордоном була тут:
В 5 ранку тут було дуже благосно, і мімімі, бо з одного боку був ліс, а з іншого сходило сонце, і заспана панєнка зробила мені каву.
В Метро ми купуємо воду, мюслі, цукерки «корівка» і червону ікру - на сувеніри, а діти ще затарюються всяким отруйним барахлом типу Барні, Несті чи плеченьок Тюс. І виїжджаємо. На українсько-польському кордоні зазвичай доводиться провести години 3-4, але цього разу на честь Євро-2012 ми справилися всього лише хвилин за 40. Два польських стражі пункту Курчова гортали сторіночки паспортів, а ще один, найгарніший, колупався в носі. Йому можна, чо.
Польшу можна проїхати за ніч і шматочок ранку. Але, якщо ви нацисти на танках, то це може зайняти трохи більше часу, днів так 17. Вибачте за чорний гумор, не втрималася. Так от. Протягом ночі ми виходимо тільки на заправках, сонні шастаємо по склепах і вбиральнях, і потихеньку споглядаємо Європу, яка, нічого не вдієш, якось одразу стає помітною щойно ти перетнув кордон: і газони тут зеленіші, і узбіччя чистіші, і цвітуйочки на балкончиках не засохлі. Польські прикордонні населені пункти ще віддають нашим сільським гламуром, стоять тут і розкішні Єврозабори, і бетономішалки у двориках та й самі будиночки нарядно пофарбовано в ядовиті кольри. Але тут вже є звукоізоляційні стіни з милими наліпками у вигляді пташиних силуетів.
Цього разу остання наша зупинка в перед Польсько-Німецьким кордоном була тут:
В 5 ранку тут було дуже благосно, і мімімі, бо з одного боку був ліс, а з іншого сходило сонце, і заспана панєнка зробила мені каву.