Країна рабів

[nadozvilli]

Сьогодні, в річницю початку розвалу срср, скажу, що мене завжди дивували ностальгуючі за срср молоді люди.
Як можна ностальгувати за рабовласницькою країною?
І я зараз кажу зовсім не про табори.

Comments

[olga_kulaj]

Це все можуть підтвердити мій чоловік і моя свекруха, і ще додати. Чоловік працював у колгоспі з 8 років , все літо. ( в СССР не было детского труда)
Податком обкладали кожну грядку, і кожне плодове дерево. Оскільки на трудодні грошей не давали, то несли той мішок зерна, що заробили, в райцентр на базар, щоб заплатити податки, і ще на обов"язковий займ підписатися, тобто позичити державі гроші, які вона так і не повернула. Це було в кінці 50-х - на початку 60-х років.
Мені чоловік в музеї показував, як працюють кросна, бо дитячий досвід - на все життя, взимку кросна займали півхати, і ткали на них всі - і дорослі, і діти, чоловік мій теж ткав. І одяг в дітей був з домотканої тканини. А коли він був десь у третьому класі, його мати поїхала на заробітки в Карелію ( завербувалась), то прислала йому костюмчик бавовняний, то він був перший парень на селі, бо серед його ровесників лише в нього був магазинний костюм.
Взуття носили лише зимою, як у дореволюційних книжках. Це - "процвітаюча" Білорусь.

Я не кажу про післявоєнний час, коли свекруха, 17-річна дівчина ( зі стажем роботи майже 4 роки), повернулась з евакуації в колгосп, і "навоз накидали голыми руками, а холодно ж! Вилок яще не було." (вил), про рукавиці і мова не йшла. Але то зразу після війни.
А дитинство мого чоловіка припало на 50-60 роки, коли в космос ракети запускали.

[nadozvilli]

мій чоловік з села
змалку працював на буряках і на сіні, і т. д.
а це вже 80-ті роки