Пізньоосіння Боржава.
Прожити майже три місяці без гір було для нас випробуванням.
Скелі, замки, болота, ліси, Дністер - то все класно і цікаво, але кількаденні походи в гори - то таке, що періодично мусить бути.
І коли нарешті всі наші проблеми щасливо вирішилися, погода зробила нам подарунок - незвично теплі і сонячні, як для листопада, вихідні.
Ми спочатку спланували інший цікавий маршрут, яким ми ще не ходили,
але, зважаючи на короткий світловий день і холодні довгі вечори, пішли маршрутом знайомим і перевіреним.
Там, де ми збиралися ночувати, завідома є вода і дрова і дійти до того місця ми гарантовано встигали навіть якщо б йшли дуже повільно ))
Стартували від водоспаду Шипіт, котрий ми бачили лиш згори, бо полінувалися йти до нього ближче ))
Того дня зранку були заморозки і нас трохи непокоїв підйом по ультрастрімкому схилу над водоспадом, бо там могло бути слизько.
Але ми, вже маючи досвід, піднімалися там не навпростець, а серпантином і цього разу навіть обійшлося без жодних падінь ))
Далі була полога стежка.
І чарівний, прозорий, сонячний буковий ліс.
Пауза в походах додала гостроти відчуттям і емоціям. Я була безмірно щаслива відчувати рюкзак за спиною і йти навіть цим простеньким добре знайомим маршрутом. Тішило все - небо, дерева, повітря, стежка під ногами, я почувалась ніби нарешті вернулася додому.
Наша менша туристка, котра останнім часом була не надто охочою десь ходити, на диво швидко зібралася в похід, навіть без звичної для неї сотні питань,
без проблем прокинулася раненько і тепер радісно йшла догори.
Її енергії вистачало навіть на те, щоб з 50-літровим рюкзаком лазити по деревах))
Осінь вже не була золотою але від того не менш красивою.
Небо ж було по-весняному синім.
До місця ночівлі ми дійшли досить швидко але так само швидко сонце сховалося за гору, а потім і за горизонт.
Наші дівчата раділи, дізнавшись куди саме ми йдемо, бо в них там є улюблене дерево з 4-G інтернетом ))
Я намагалася зайвий раз не дивитися вгору, бо висота там метрів з 10.
Ми назбирали достатньо дров, щоб грітися біля багаття.
Варили борщ, грали в гру, а потім ще й серіал дивилися з телефону - не помітили як минув довгий листопадовий вечір,
котрий був для нас ще й теплим - пориви вітру, котрі чулися згори, нас не турбували.
Вночі також ніхто з нас не змерз, часом влітку бувало холодніше.
Найбільше мені хотілося побачити світанок в горах, навіть було байдуже яким він буде - яскравим чи похмурим, важливою була сама присутність.
Залишивши дітей додивлятися сни, ми пішли на Ряпецьку.
Небо спочатку було вкритим сірими безбарвними хмарами,
лише блідо-рожева смужка на горизонті десь над Пішконею свідчила про схід сонця, а потім і вона щезла.
Я вже подумала, що ми прокинулися надто пізно.
Але насправді все лише починалося.
Гори подарували мені один з найкращих світанків.
Кольори мінялися щохвилини. Це було невимовно красиво.
Навіть зруб засяяв, коли до нього дісталися сонячні промені.
Поки Андрій ходив розвідувати околиці, я непогано поснідала ґоґодзами - після заморозків ті ягоди стають найсмачнішими.
Гора Ряпецька.
Через неї є маршрут з Подобовця на Великий Верх, нам ще не доводилося ним пройтися... треба виправлятися )
Поки ми вернулися - наші дівчата зготували сніданок ))
Жартую, звісно, бо вони ще спали )
Сніданок зготувався сам, ми лиш дров підкидали ))
Далі було літо ))
І нескладний, добре нам знайомий підйом на Великий Верх - одну з найбільших вершин Боржавського хребта.
А в мене - другий день суцільного щастя ))
На вершині Великого Верху було на диво безлюдно, лиш сяяв величезний хрест, встановлений громадою Пилипця на честь 30-річчя Незалежності України.
А сама вершина - зоране позашляховиками і мотоциками поле, де вже нічого не росте.
Дуже сумне видовище і до нього причетні не лише водії (в більшості з тієї ж громади Пилипця), як і ті, хто замовляє їхні послуги.
Обідали ми з видом на Боржавський хребет. Грілися на сонечку і не надто поспішали ))
А потім - стрімко вниз до Пилипця, Шипоту і нашої машини.
Зима в горах вже тоді потрохи захоплювала території - все, що в затінку вже було під її владою)
Той маршрут легко можна пройти за день але нам хотілося з ночівлею, щоб набутися, надивитися і набратися сил, щоб пережити зиму ))
Хоча я ще сподіваюся, що цей похід не був закриттям сезону ;)
13-14 листопада 2021 року.