І знову Бистриця - Братківська - Свидовець - Кваси :) (2 частина)
Початок https://nadiya-v.livejournal.com/65885.html
З полонини Ріпти можна побачити гарний світанок але я його вдруге проспала, прокинулася - а сонце вже високо.
Але все одно гарно )
Нас не покидало бажання щось змінити у маршруті. Метою цього дня було озеро Апшинець. І ми придумали, що підемо до нього не по хребту, а низом. Вже навіть стежку випитали у місцевих, і діти встигли зрадіти, що будемо менше підніматися догори, а ми взяли і передумали.
Частина маршруту від полонини Ріпти до гори Татаруки дуже гарна, там чудові краєвиди і комфортна стежка. ))
Тому маршрут залишився без змін.
Вид на Братківський хребет:
Вид в сторону Полонини Красної.
Там ще є багато неходжених нами вершин...
Ми пройшли зовсім мало але вирішили пообідати під вершиною Татаруки, щоб не нести до Апшинця і обід, і вечерю ))
До Трояски - гори, під котрою розміщене озеро Апшинець, вже було зовсім близько.
Ми полінувалися йти на вершину - повернули відразу до озера.
Апшинець - наше найулюбленіше з високогірних озер. Воно живиться джерелами, я нарахувала 5 з тих, що бачила.
Там дуже гарно, просторо і найменш людно.
Засмучує лише те, що туди є доїзд і колія від машин вже видна в траві аж коло самої води...
До вечора ми на озері були самі, в тиші і спокої.
Потім прийшли туристи але небагато і всі тихі, бо втомлені.
Нам дуже згодилися залишені кимсь дрова і Андрій, маючи достатньо часу, змайстрував турбопічку ))
Діти розважалися хто купанням, хто ловив головастиків ))
То був файнезний день.
На вечерю в нас був борщ з зеленою цибулькою.
Ту цибульку називають ще тримбулькою і росте вона на березі Апшинця.
Ми навіть назбирали ще трішки на запас,
бо свіжа цибулька в горах - то ж делікатес )) і дуже смачно.
Ось так виглядає тримбулька :
Наступний день в нас був непристойно легким - ми мали лише піднятися на хребет і недалечко пройтися ним до озера Ворожески.
Небо загадувало нам загадки про дощ ... але його не було.
На Ворожесці люблять засідати натовтпи гамірних матрасників.
Ми прийшли туди годині в 12 дня і не в вихідний день, а там вже було повно люду....
Ми доооовго вивчали яких би то сусідів краще вибрати, ходили то туди, то сюди...
Таюся вперлася, що хоче ночувати саме біля озера.
Нарешті вибрали ліпше з гіршого ))
Полонинські собаки замість пильнувати овець, займалися жебрацтвом біля озера.
Ну а овець пішла пильнувати я ))
Насправді ми лишили дітей тішитися озером, а самі пішли прогулятися околицями. Там овець і зустріли.
В околицях Ворожески дуже гарно.
Там ще збоку є маленьке озерце.
Сусідів ми собі вибрали зовсім невдало, бо виявилося, що вони послали гінців до Драгобрату на закупи
і потім цілу ніч гучно "святкували" закінчення свого кількаденного "відпочинку" біля озера.
Пережити ту ніч було тяжко.
Гадаю, що то була остання наша ночівля біля озера. Можна там посидіти, надивитися на красу озера, а спати йти десь в спокійніші місця.
Ми не виспалися і йти цього дня нам треба було аж до полонини Браїлки.
Десь за Жандармами нас застав дощ, ми перечекали.
Потім між Близницями нас наздогнала друга серія дощу, посилився вітер.
Ми знайшли собі затишне місце і сховалися під тентом.
Ми до останнього сподівалися, що перечекаємо і не змокнемо.
Але погода лише погіршувалася. Вітер став штормовим. Ми зрозуміли, що чекати нам вже нема чого і треба йти далі.
Найважче було перейти Малу Близницю. Вітер збивав з ніг, зривав дощовики, дощем нещадно сікло по обличчю.
Ми, покидаючи нашу схованку, завбачливо одягнули все тепле, що мали, але все одно було холодно, особливо бракувало рукавиць.
Дістати щось з рюкзака в таких умовах було неможливо.
Вітер був таким, що на ньому можна було лежати.
Вже вечоріло але ми не знали де і як ставити намет, всюди було несамовито вітряно.
Вирішили йти аж в сам низ полонини до межі лісу, там би мало бути затишніше.
Але абсолютно випадково там трапилася чудова галявинка у затишній улоговині під лісом, котра нас і прихистила.
І вже навіть здавалося, що випогоджується - сонце підсвічувало страшно-красиві хмари, котрі понесли свій град десь далі..
Погода на краще не надто змінилася - дала нам лише розкласти намет і принести води, потім всю ніч дощило і вітрюганило.
Нас той вітер не зачіпав.
Зранку прокинулися в холодній і мокрій хмарі.
Але треба було виходити з теплого намету, збиратися і спускатися в Кваси.
Мокли ми тоді весь день, аж поки не сіли в поїзд.
Зате відчули яке то щастя коли тепло і сухо ))
Я даремно жалілася напередодні, що цей похід в нас якийсь нудний ))
Небо почуло і виправило ситуацію )))
То ж нудним він бути перестав, а був таким, котрі довго пам"ятаються ))
Той маршрут можна пройти і за три дні але ми в гори не завжди за кілометражами ходимо, тому в нас вийшло шість ))
31.07- 06.08.2021