Одноденка на Ґурґулат.
Вкотре переконалася, що культурні вихідні в місті дуже втомлюють.
У ці вихідні ми не планували ніяких походів, бо дитина приймала участь у танцювальному конкурсі, але вже під вечір суботи ми всі були втомленими, роздратованими і з головним болем. Вирішили скористатися гарною погодою в неділю і шукати порятунку в горах. Переглянули карти ближніх гір - нічого надихаючого, так щоб на один день ще й коли цей день короткий.
У більш дальнііх Західних Ґорґанах в око впав коротенький маркований маршрут на гору Ґурґулат.
Ми навіть не знали, що така гора існує але то було саме те, що треба !
В інтернеті вичитала, що навіть дорогу до Мислівки мали у вересні ремонтувати і навіть повірила :)
Дорога в Болехові, відколи ми там не їздили, стала ще гіршою і вже не може називатися дорогою і тим більше частиною міжобласної траси. Таких ям нема більше ніде.
За Долиною до Мислівки дорога всяка різна, місцями відносно нормальна, місцями перекочувалися, не знаючи як виїхати. Сильний туман дуже ускладнював рух.
І раптом в селі Шевченковому з туману визирунув вітряк :) Я нічого не знала про ВЕС у тих краях, тому це виглядало дивно. Згодом з"ясувала, що то один-єдиний вітряк, котрий був першим з шести проектованих і котрий менш ніж за рік часу зламався від блискавки. Потрібних деталей в Україні не випускають, вже довго чекають з-за кордону і не знати чи дочекаються. Жаль зіпсутого встановленням вітряка ландшафту і може й добре, що крізь туман ми його не роздивилися.
Далі в Мислівці залишили машину і почалапали догори вслід за маркуванням.
Хоча цей маршрут дуже мало де описаний і не надто популярний, стежка виглядала добре входженою.
Було багато повалених дерев але їх обійти\перейти не було проблемою ні разу.
Внизу частина Мислівки, довкола полатані зрубами гори.
Наш маршрут теж йшов через великий діючий зруб. Стрімкий схил, під ногами місиво з каміння і коріння, ожина хапає за ноги, маркування зникло разом з деревами. Але, дякувати тому, хто поставив мітки на колодах і пеньках, ми успішно подолали ту непросту і некрасиву ділянку.
Далі був казковий ґорґанський ліс. Сонце світило яскраво але незвично низько. Подумалося, що то, мабуть, наш перший листопадовий похід.
Завжди цей похмурий місяць ми проживали в місті.
Літаюча павутина свідчила, що настало третє бабине літо :) Осінь цьогоріч неймовірно тепла і сонячна.
Плаун річний, червонокнижна рослина, котра забула, що зараз пізня осінь і сипала пилком як влітку ))
Згори ми бачили туман, крізь котрий їхали.
До вершини ми дісталися десь за три години. Так як вершина заліснена і звідти не видно краєвидів, ми спустилися трохи нижче на велику галявину.
Мали приблизно годину часу на обід і відпочинок.
Шо ті гори роблять з людьми і їх поганим настроєм ? !
Хотілося літати, співати, розчинитися в тому теплому повітрі.
Перед нами були чудові краєвиди на довколишні гори.
Звідти не хотілося йти.
Але перспектива спускатися зрубом натемно нікому не сподобалася, тому довелося вирушати.
Вид на Яйко Ілемське. Гори, на котрих вже був, якось легше пізнати здаля.
Зрубом йти вниз було важче ніж догори, не обійшлося без падінь ))
Була ідея з"їхати вниз трактором, та він виявився замкненим ))
Дійшли до машини якраз коли стемніло.
Їхати ямами в темряві і непроглядному тумані було ще складніше але наша Таюся перетворила своїми коментарями то на гру з забиранням очок за кожне потрапляння в яму. Було весело.
Отак гори роблять злосних людей щасливими ))
Маршрут з Мислівки до вершини має 5 км довжини в одну сторону, набір висоти десь 800 метрів. Води на маршруті нема.
Хотіла б ще туди піти взимку :)