Червневі Мармароси 2019.
Піти у Мармароси у вихідні на Трійцю, то вже кількарічна наша традиція. І щороку ті гори інші, щороку ще кращі.
Їхали зі Львова через Тернопіль, так довше але зручніше.
Зранку в дев"ятій вже були в Рахові, автобуса до Ділового треба було чекати більше години. Знайшлася чудова компанія на таксі, водій котрого зачекав нас доки ми оформляли пропуски у прикордонників і довіз аж до лісопилки. Ми зекономили сил на цілих три кілометри нудної дороги селом під палючим сонцем.
А спека була неймовірна.
Тепер одразу за селом є пост прикодонників, котрі перевіряють пропуски, вже без того важливого папірця маршрутом з Ділового не пройде ніхто.
Вздовж потоку йти було дуже навіть комфортно. Прохолода коло води була дуже помічною від спеки.
Ще вдома домовилися, що зупинимося дорогою біля потоку щоб діти змогли покупатися, вони цього дуже хотіли, спакували собі купальники і рушники.
Але Софія, котра шаленіє від води, відмовилася, сказавши "лише ноги помочу".
Я зрозуміла, що щось не те.
Ще в поїзді вона жалілася, що всю ніч не могла дихати і боліло горло. Виявилося, що в неї висока температура. Не просто висока, бо при 38 вона би запросто купалася. Але запевнила, що йти далі може. Незважаючи на те що в повітрі було ще +30....
Дорогою знайшли першого гриба в тому році. Але не зривали, бо нам він був ні до чого, зайвий тягар.
На стежці в лісі були завали, ми трохи збилися з неї у ще більші завали але зрештою вийшли там де треба.
Ми планували дійти до полонини Квасничок, там наше улюблене місце. Для того щоб туди дійти треба здолати майже 1400 метровий набір висоти і маршрут в 15 км. Не знаю як але Софія дійшла. Я бачила, що їй важко навіть зі жарознижуючими ліками але вона не жалілася.
Якраз в той час коли ми доходили до місця ночівлі над вершиною зібралися грозові хмари і трохи погримувало.
Над нами небо було чистим, вітром заносило лише краплі дощу.
І було великою несподіванкою коли просто біля нас вдарила блискавка. Я аж присіла ! Я чула її шкварчання біля своїх ніг.
Обійшлося але відчуття як після удару електричним струмом в мене було ще пару годин.
Вечір був тихим безвітряним. А захід сонця просто неймовірним !
Зранку, залишивши дітей додивлятися сни, ми з Андрієм пішли на вершину Попівана Мармароського до сходу сонця.
Для того треба було встати в четвертій ранку. Але воно того варто.
Прекрасне, магічне, енергетично наповнююче видовище !
Червона рута якраз розцвіла. Квіти були свіжі і їх було дуже багато !
Сон білий :
Не знаю скільки часу ми там пробули але то було незабутньо.
Румунська сторона хребта :
Якась орлиця :)
Настав час повертатися.
Сонце вже від ранку було пекельним. Можна лише поспівчувати тим людям , котрі мали в той день підніматися на хребет.
Цього дня ми мали йти на Петрос, потім ночувати на полонині під ним. Але, зважаючи на сильну спеку і невизначений стан Софії, вирішили залишитися на Квасничку. Не знаю чи то було добре рішення, бо від духоти і парноти не рятував навіть тент. В наметі взагалі можна було задихнутися. А ще море мошкари, котра докучала і кусалася, і від неї порятунку не було ніде.
Щоб хоч якось охолодитися пішли до струмка, там діти з татом будували заплаву, трохи хлюпалися у воді.
Раптово похолодало, насунули хмари. Ми якраз встигли повернутися до намету як пішов град.
Лупило нещадно. Тепер маємо невеличку дірочку в тенті на згадку :)
Потім ще з півгодини шурувала сильна злива.
Потім Таюся відшукувала в траві градини і їла їх )))
Вони встигли вже добряче підтанути, свіжими були, мабуть, як сортова черешня, не менше.
Потім до вечора було хмарно і нудно. Ми полягали спати ще завидна.
Наступного ранку вже на хребет не йшли - економили сили, бо планували спуск в Рахів, а то 22 км.
Схід сонця зустріли біля намету, небо було неймовірно гарним тоді.
Поки ще діти спали ми прогулялися околицями полонини Квасничок.
Берлибашка і Петрос :
Софія вже почувалася здоровою, що дуже тішило.
Мені було жаль того дня, що ми проматрасили але нема на то ради. Коли спускалися вниз, то чули з-під Петроса звуки трембіти, ще більше було шкода, що ми не там. І лише на тій полонині цього року були вівці. На Лисичій не було. Шкода, бо вівці для мене то жива душа гір.
Тирлич безстебловий :
В горах у деяких дівчат з"являються крила :
На полонині Берлибашці цьогоріч було як ніколи багато орхідей.
Цього дня було трохи свіжіше, йшли переважно лісом.. Періодично зупинялися на перепочинок.
В Андрія такий важкий рюкзак, що зміг його перекинути ))))
Близько околиць Рахова нас застала злива, котру ми успішно перечекали під тентом і вийшли з води сухими ))
Потім були гарні післядощові хмари.
і ціле поле ромашок.
В околицях Рахова на пагорбах дуже красиво !
А от спуск надто вже стрімкий і затяжний. Минулого року трохи зблукали, то ніби не так стрімко було, як на маркованому маршруті. Або я не запам"ятала.
Ми ще встигли за дня прийти до вокзалу.
Потім ще чекали поїзда до опівночі - мали час на морозиво, котре завжди є великим стимулом, коли йдеш з дітьми ;)
І ше невеличке відео з цього походу:
Click to view15-17 червня 2019 року.