До цього прапор України топтали тільки наші вороги...
Гліб Бабіч:
У День Незалежності особа, яка за трагічним збігом обставин займає посаду голови моєї держави, підготувала (або благословила) шоу, яке максимально принизило мою державу.
Я, навіть, не про сам набір клоунського ідіотизму, який повинен був опустити країну і головне свято на рівень нижче «кварталу» та «сватів». Це було цілком передбачувано.
Я про прапор. Який перетворили на подіум. Який найбільший з відомих мені нікчем весело топтав ногами.
Більш того. Туди наказали стати військовим з почесної варти. І на цю ганьбу з гидливістю і подивом дивився весь світ.
Доповідаю тобі, пок#дьок. До цього прапор України топтали тільки наші вороги...
Під цим прапором, нав@лоч, вмирали мої друзі. Іноді разом з прапором. Страшно і некрасиво. У шматки. Або в попіл. Разом з бліндажем або технікою.
За цей прапор вмирали найдостойніші з людей. Просто тому, що не могли зрадити його, і те, що він символізує.
За нього помер Рибак, поки ти, ск@тина, разом зі своїми клоунами веселив сепарів в Горлівці.
Цей прапор вирізали, разом з татухами, з живого тіла у наших полонених.
Його на труну нашим загиблим кладуть, ур@д.
Виховувати тебе марно. Горбатого, як відомо - могила виправить. Відмінна, до речі, терапія. Хоча всім горбатим я бажаю зцілення іншими методами, і довгих років життя.
Тобі - ні!
Я ось що зроблю. Я собі килимок під дверима заведу. З обличчям найвпливовішого політика світу. А що? Можна ж. Більш за те, ти ж напевно прапор під ноги «з великої поваги» втулив?
Ось і я «з великої поваги».
Буду берці свої від осінньої багнюки витирати об нього. Не поспішаючи і з насолодою.
І гості мої. І сусідам моїм об мій килимок дозволю ноги витирати. І навіть якщо їх собака на нього напаскудить - я не буду нервувати. Тварини, вони більше нашого розуміють. У них природні інстинкти.
І знаєш що? Я не те, що б найвідоміша людина в цій країні. Про шльопкі не співаю, і хером на роялі не граю.
Але тренд створити можу. Моду. І нехай будуть такі килимки при дверях і в туалетах по всій країні.
І про туалетний папір - теж можна подумати. Це буде той унікальний випадок, коли ти будеш приносити незаперечну користь людям. Як обіцяв. Служити.
Загалом, ти давно зробив багато того, що для мене особисто ставить тебе поза законом.
Але зараз, ти поставив жирну крапку. Печатку. Своїми підошвами на моєму прапорі.
Я, хоч і битий життям і війною - людина досить стримана. І в основному - чемна.
І, напевно, цим всім багатьох здивував. Але мене зрозуміють.
Тому, що ти зовсім берега поплутав. Тому, що за тобою йдуть зрада, ганьба і приниження. Тому, що мені все одно - вб'єш ти цю країну через недогляд, чи зі злого наміру.
Тому, що людина, яка настільки не розуміє, не приймає, і ненавидить Україну - знищить її точно. Або зведе до свого рівня. Що теж смерть, тільки ганебна.
Тільки ти не встигнеш. Лайно, яке тебе оточує, і яке ти плекаєш, поглине тебе раніше, ніж увірветься терпець нормальних людей.
Іди сам. Біжи. Ми не пробачимо. Але, можливо - відвернемося.
P.S. Ти не тільки по прапору - ти по нашій неньці топтався. Але думок набити на килимок зображення твоєї матері - у мене немає. Хоча в моєї мами, коли вона побачила цей непотріб у новинах, заболіло серце.
Я не стану. Тому, що я нормальна людина. І у мене є святе.
У тебе немає. І ти - нікчема.
У День Незалежності особа, яка за трагічним збігом обставин займає посаду голови моєї держави, підготувала (або благословила) шоу, яке максимально принизило мою державу.
Я, навіть, не про сам набір клоунського ідіотизму, який повинен був опустити країну і головне свято на рівень нижче «кварталу» та «сватів». Це було цілком передбачувано.
Я про прапор. Який перетворили на подіум. Який найбільший з відомих мені нікчем весело топтав ногами.
Більш того. Туди наказали стати військовим з почесної варти. І на цю ганьбу з гидливістю і подивом дивився весь світ.
Доповідаю тобі, пок#дьок. До цього прапор України топтали тільки наші вороги...
Під цим прапором, нав@лоч, вмирали мої друзі. Іноді разом з прапором. Страшно і некрасиво. У шматки. Або в попіл. Разом з бліндажем або технікою.
За цей прапор вмирали найдостойніші з людей. Просто тому, що не могли зрадити його, і те, що він символізує.
За нього помер Рибак, поки ти, ск@тина, разом зі своїми клоунами веселив сепарів в Горлівці.
Цей прапор вирізали, разом з татухами, з живого тіла у наших полонених.
Його на труну нашим загиблим кладуть, ур@д.
Виховувати тебе марно. Горбатого, як відомо - могила виправить. Відмінна, до речі, терапія. Хоча всім горбатим я бажаю зцілення іншими методами, і довгих років життя.
Тобі - ні!
Я ось що зроблю. Я собі килимок під дверима заведу. З обличчям найвпливовішого політика світу. А що? Можна ж. Більш за те, ти ж напевно прапор під ноги «з великої поваги» втулив?
Ось і я «з великої поваги».
Буду берці свої від осінньої багнюки витирати об нього. Не поспішаючи і з насолодою.
І гості мої. І сусідам моїм об мій килимок дозволю ноги витирати. І навіть якщо їх собака на нього напаскудить - я не буду нервувати. Тварини, вони більше нашого розуміють. У них природні інстинкти.
І знаєш що? Я не те, що б найвідоміша людина в цій країні. Про шльопкі не співаю, і хером на роялі не граю.
Але тренд створити можу. Моду. І нехай будуть такі килимки при дверях і в туалетах по всій країні.
І про туалетний папір - теж можна подумати. Це буде той унікальний випадок, коли ти будеш приносити незаперечну користь людям. Як обіцяв. Служити.
Загалом, ти давно зробив багато того, що для мене особисто ставить тебе поза законом.
Але зараз, ти поставив жирну крапку. Печатку. Своїми підошвами на моєму прапорі.
Я, хоч і битий життям і війною - людина досить стримана. І в основному - чемна.
І, напевно, цим всім багатьох здивував. Але мене зрозуміють.
Тому, що ти зовсім берега поплутав. Тому, що за тобою йдуть зрада, ганьба і приниження. Тому, що мені все одно - вб'єш ти цю країну через недогляд, чи зі злого наміру.
Тому, що людина, яка настільки не розуміє, не приймає, і ненавидить Україну - знищить її точно. Або зведе до свого рівня. Що теж смерть, тільки ганебна.
Тільки ти не встигнеш. Лайно, яке тебе оточує, і яке ти плекаєш, поглине тебе раніше, ніж увірветься терпець нормальних людей.
Іди сам. Біжи. Ми не пробачимо. Але, можливо - відвернемося.
P.S. Ти не тільки по прапору - ти по нашій неньці топтався. Але думок набити на килимок зображення твоєї матері - у мене немає. Хоча в моєї мами, коли вона побачила цей непотріб у новинах, заболіло серце.
Я не стану. Тому, що я нормальна людина. І у мене є святе.
У тебе немає. І ти - нікчема.