(no subject)
уф, нарешті приїхала домцю з країни макаронів і гіперенергійних людей. Відпочила? Ну мейбі й так, в режимі нон - стоп, просто у кожного свої уявлення про відпочинок. Хоч не спала вже понад 30 годин, то енергії звідкись дофіга, ше б направити її в якесь правильне русло, бо в думах у мене шось нічо...хем..суспільно корисного не виникає, якийсь дивний гедоністичний настрій. Але то байдуже, бо ж вранці знову все зміниться і я так нічого і не втну, а шкода...Хочеться піти байдуже куди, невідомо на скільки. Єдине, що зупиняє - самотність. Не та, яку відчуває покинута людина - якась інша. Не можу бути одна, не тому, що страшно, не тому, що сама нінащо не здатна, не тому, що нудно одній. У мене вічна дурна потреба мати когось поруч...для чого...не знаю...мабуть, щоб мати якийсь рятівний кінець, який не дав би потонути в ілюзіях, який у найнепевнішу мить повернув би до реальності...
ну, мабуть досить мріяти про нездійсненне і забути нарешті, що поза межами нашої крихітної планети існує бодай щось...тут і зараз..."потім" може не настати взагалі...
ну, мабуть досить мріяти про нездійсненне і забути нарешті, що поза межами нашої крихітної планети існує бодай щось...тут і зараз..."потім" може не настати взагалі...