Літературні цікавинки
Італійський письменник-неореаліст Васко Пратоліні написав чудовий роман "Постійність розуму", де влітку 1956 року два нетолерантних молодики, один комуніст, інший фашист, потоваришували після вуличної бійки та ведуть душекорисні бесіди:
Ми сиділи в кімнаті Беніто, схожій на мою, лише просторішій. Тут стояв письмовий стіл, книг було більше, аніж у мене.
--Ну, а портрет Грамші ти бачив? -- вдалось мені спитати нарешті.
-- Вождь комуністів? Знаю.
-- Так.
Муссоліні гноїв його у в'язниці. Бути такого не може, щоби вони хотіли одного й того ж самого, навіть дурепа Паола це розуміє. Я про Грамші знаю, -- сказав я, не пояснивши від кого.І додав: -- Він був невисокий, з густим волоссям, куртку носив застебнтою до самого коміра.
-- Як Сталін, -- сказав він.
-- Звичайно, -- відповів я. Таку ж, як і Сталін. І Ленін. Але Ленін носив робітничу кепку, піджак у нього завжди був розстебнутий. Він виступав з простої трибуни без прикрас, піднімав очі і дивився на тих, хто його слухав.
-- Він був не за рівність, а за колективізм.
-- В чому ж різниця?
-- В головному, -- відповів він. Мова йде про особистість. Ми рівні, але кожен залишається самим собою. Якщо я вартую більше, аніж ти, ти повинен підкоритись.
Йому не важко було закрити мені пельку, він вчився більше за мене. Я позирав на нього з недовірою, хоча й не без захоплення.
-- Але не здумай мене поневолювати.
-- Якщо будеш бунтувати--доведеться -- я ж і про тебе думаю. А ви--проти багатіїів, проти власників, проти тих, у кого машини, яких у вас немає, проти тих, хто не працює, а влітку їздить до моря? Тут ми єдині.
Ми сиділи в кімнаті Беніто, схожій на мою, лише просторішій. Тут стояв письмовий стіл, книг було більше, аніж у мене.
--Ну, а портрет Грамші ти бачив? -- вдалось мені спитати нарешті.
-- Вождь комуністів? Знаю.
-- Так.
Муссоліні гноїв його у в'язниці. Бути такого не може, щоби вони хотіли одного й того ж самого, навіть дурепа Паола це розуміє. Я про Грамші знаю, -- сказав я, не пояснивши від кого.І додав: -- Він був невисокий, з густим волоссям, куртку носив застебнтою до самого коміра.
-- Як Сталін, -- сказав він.
-- Звичайно, -- відповів я. Таку ж, як і Сталін. І Ленін. Але Ленін носив робітничу кепку, піджак у нього завжди був розстебнутий. Він виступав з простої трибуни без прикрас, піднімав очі і дивився на тих, хто його слухав.
-- Він був не за рівність, а за колективізм.
-- В чому ж різниця?
-- В головному, -- відповів він. Мова йде про особистість. Ми рівні, але кожен залишається самим собою. Якщо я вартую більше, аніж ти, ти повинен підкоритись.
Йому не важко було закрити мені пельку, він вчився більше за мене. Я позирав на нього з недовірою, хоча й не без захоплення.
-- Але не здумай мене поневолювати.
-- Якщо будеш бунтувати--доведеться -- я ж і про тебе думаю. А ви--проти багатіїів, проти власників, проти тих, у кого машини, яких у вас немає, проти тих, хто не працює, а влітку їздить до моря? Тут ми єдині.