Рушник з історією
Остання мамина вишивальна робота. Але я показую її в себе та ще й під тегом бабусина скриня. І ось чому.
Підготовлена тканина для вишивки рушника вже з перенесеним на неї малюнком та підібраними нитками також, як і багато іншого добра, були знайдені в бабусиній скрині. Мама згадала, що бабуся свого часу розповідала, що то вона в однієї своєї подруги побачила рушник, він їй сподобався, перемалювала собі і зібралась вишивати. Але так і не вишила. Часи змінились чи що? Бо, наприклад, не лише я ніколи не бачила бабусю за вишивкою, але й мама також. Маму бабуся народила дуже пізно (як для тих часів): в 37 років. Тож можна точно сказати, що вишивала бабуся лише в молодості. Хоча й до старості не забула навички. Вже незадовго до своєї смерті, коли вона практично лише лежала, на двір не виходила, заходилась показувати мамі, як мережити треба. ))))
А рушник мама вирішила закінчити замість бабусі. Нитки використала ті, що й були підібрані. Лише трішки якісь свої елементи внесла. Рушник - не шедевр, звичайно. Але дорогий нам саме своєю історією. І я трохи приклалась до його виготовлення. Знайшла мамі гарну схему для мережива.
Така от історія. Але картинки (всі збільшуються) я показую краще, ніж розказую історії, тож дивимось:
А це виворіт:
Звісно, рушник виглядає трохи наївним (навіть не дуже симетричним), геть не складним, без неймовірних кольорових переходів. Але ні щось кардинально змінювати, ні ускладнювати, ні вдосконалювати не хотілось. Хотілось зберегти автентичний дух рушника.